Динаміка державного оновлення у 20-х роках ХХ ст. - Вестернізація Туреччини після кемалістської революції

Значним інтелектуальним зрушенням у бік європейської секуляристської моделі побудови суспільного життя стала праця Алі Абд ал-Разіка "Ал-Іслам ва Узул ал-Хукм", що вийшла 1925 року. В ній автор стверджував, що іслам не передбачає концепції халіфат)', яка склалася в ісламський традиції. Він пішов і далі, висуваїочи ще сміливіші ідеї: іслам взагалі не містить у собі політичного компоненту, а пророк був тільки релігійним та духовним, але не політичним вождем. Згідно з Абд ал-Разіком, у Мухаммеда як релігійного авторитета не могло бути спадкоємця. Тому все, пов'язане із становленням ісламської держави, починаючи з Абу Бакра, першого халіфа, репрезентувало собою іншу, суто політичну форму керівництва і влади.

Абд ал-Разік не тільки виступав за створення сзітської держави, але й доводив, що ісламська держава була, по суті, від самсхгр початку світською, а не релігійною. Природним наслідком цієї тези було визнання права за сучасними мусульманськими суспільствами створювати будь-які системи влади, які уявлялися ними як такі, що відповідають існуючим умовам. Згідно з багатьма дослідниками творчості Абд ал-Разіка, вчений вибудував міцну і послідовну систему аргументів у кращих традиціях класичних ісламських вчених. Яскраве використання ним прикладів з ісламської історії, посилання на джерела змусили багатьох мусульманських мислителів звернути увагу на ці ідеї.

Після закінчення Першої світової війни через певні історичні причини в більшості мусульманських країн утвердилася модель світської держави, відтіснивши шаріат у сферу приватного життя. В Туречинні ця модель, залишаючись і дотепер, показала усю свою суперечливість.

Керівники створеної на початку 20-х років минулого століття на уламках Османської імперії нової Турецької держави - Турецької ресгпубліки - зразу прямо заявили, що їхня мета - будівництво політичної системи на зразок західних демократій. Політичне керівництво (кемалісти) вжили жорстких заходів проти усіх супротивників такого шляху, докорінно знищили усю стару законодавчу базу, норми звичаєвого права, традиції та впровадили нові закони, створені виключно на базі західноєвропейських правових норм. Необхідний для проведення цих радикальних реформ жорсткий однопартійний режим змінився в сорокових роках багатопартійним режимом на західний зразок (такого гатунку, що тричі виходом з політичної кризи в рамках цієї багатопартійної системи стали військові перевороти). Ці факти вказують на те, що політична модернізація в Туреччині фактично означала європеїзацію країни.

Історично склалося так, що під час визвольної війни турків проти Антанти й Греції султан-халіф з верхівкою духівництва опинився фактично на боці Антанти. Це полегшило кемалістам (прибічникам лідера майбутньої Турецької республіки), які очолили війну, скасування султанату і халіфату та підрив позицій мусульманського духівництва в цішзму. Були заборонені мусульманські релігійні секти, які відігравали значну роль у функціонуванні турецького суспільства, релігія була поставлена під контроль. З 20-х років XX століття принцип лаїцизму (світського характеру держави) стає фундаментальним конституційним принципом. Релігія відокремлена від держави, релігійна пропаганда та використання релігії в політичних цілях караються законом. В 20 - 30-ті роки принцип лаїцизму тлумачився кемалістами як боротьба проти впливу ісламу та ісламських традицій, як атеїзм. Поруч з цим у Туреччині порівняно значного поширення набули норми та інститути західної демократії.

З часом виявилися межі цього процесу. Переважна більшість населення мусульманських країн, зокрема Туреччини, віруючі люди. А це означає, що релігія не може не продовжувати жити в суспільстві. Вона - у свідомості людей як невід'ємний елемент їхнього буття, тому завжди зберігається можливість її відродження.

70-річна політична та ідеологічна європеїзація призвела до відчуття суспільством необхідності повернути традиційні духовні цінності. І в наш час принцип лаїцизму розуміють уже як створення сприятливих умов для цього відродження, в школах введено раніш заборонене обов'язкове релігійне навчання. Ісламське відродження розпочалося і в межах багатопартійної системи, іцо мало прояв у виникненні проісламської партії Рефах. Хоча вона не раз заборонялася владою, однак, тим не менш, продовжувала нарощувати свій вплив та розщирювати соціальну базу.

Похожие статьи




Динаміка державного оновлення у 20-х роках ХХ ст. - Вестернізація Туреччини після кемалістської революції

Предыдущая | Следующая