Біографія Володимира Мономаха - Володимир Мономах

Володимир Мономах - великий князь смоленський (1073-1078), чернігівський (1078-1094) переяславський (1094-1113), київський (1113-1125), державний діяч, воєначальник, письменник, мислитель. Володимир народився в 1053 році, за рік до смерті свого діда Ярослава (1054). Улюблений син Всеволода, Великого Київського князя. Мати - Ганна, остання дружина Всеволода - дочка візантійського імператора Костянтина Мономаха, Візантійська царівна. Але справжнє її ім'я не відоме, в джерелах є такі варіанти: Анастасія, Марія, Ірина, Феодора або Анна. У Володимира було три імені: Володимир - княже, Василь - хресне, Мономах - дідівське (з грец. - "одноборець").

Своє дитинство і юність Володимир провів при дворі батька Всеволода Ярославича, улюбленого сина Ярослава Мудрого, в Переяславі-Південному. З дитинства оточувала Володимира обстановка вченості, і, "сидячи вдома", як повідомив він нам пізніше, вивчив п'ять мов. Разом із батьком він брав участь у небезпечних полюваннях на дикого звіра, змалку звик виконувати складні, недитячі доручення. У свій перший похід на чолі невеликої дружини до далекого Ростова батько відправив Володимира у віці 13 років.

У бурхливі часи міжкнязівських усобиць Ярославичів і майже безперервних набігів половецьких ханів Володимир мужнів та із запального юнака поступово перетворювався на зрілого мужа, згодом очолював дружину свого батька.

У 1074 р. взяв у дружини англійську принцесу, дочку останнього англосаксонського короля Гарольда II (загинув у бою з армією нормандського герцога Вільгельма) - Гіту Уессекську. Осиротіла дівчина знайшла притулок у Данії, при дворі одруженого з Єлизаветою Ярославною короля Свена. Єлизавета, яка доводилася Володимиру тіткою, засватала Гіту за свого племінника. З дітей Володимира і Гіти до зрілого віку дожили одинадцятеро. Гіта, судячи з усього, мала дуже великий вплив на синів, оскільки саме їй доводилося займатися їхнім вихованням через часті військові походи Володимира Мономаха. Відомо, що її старший син Мстислав мав не тільки хрестильне ім'я Федір, але і носив третє ім'я - Гаральд, на честь діда, англійського короля. Можливо, Гіта сподівалася, що при вдалому збігу обставин він зможе успадкувати трон її предків, тому і дала йому таке ім'я. Можна припустити, що вона померла в середині 90-х рр. XI ст. Після цього Володимир Мономах одружився ще два рази. Друга дружина народила Юрія Долгорукого і померла 7 травня 1107 р., третя пережила чоловіка і померла в 1126 р. [5].

Згодом Володимир став смоленським князем, а коли його батько став київським, отримав Чернігів. Всеволоду було важко на престолі, йому дістався непростий спадок. У Києві йому протистояло самовільне боярство. Його власне, чернігівське боярство було проріджено війнами. Князь в останні роки життя часто хворів, не міг проконтролювати діяльність підлеглих, які користувалися цим. Було неспокійно і на зовнішніх рубежах: волзькі булгари і мордва спалили Муром, вторгалися і в суздальські землі. Нахабнішали половці, дивлячись на них, збунтувалися і тюрки, які зобов'язувалися служити Русі. Всеслав Полоцький дотла випалив Смоленськ, забрав його жителів. Не визнавали над собою владу великого князя буйні в'ятичські племена, в'ятичі залишалися язичниками.

Битися з недругами батька і Русі доводилося Володимиру Мономаху. Він відповів на напад Всеслава Брячиславича на Смоленськ низкою спустошливих рейдів, в які залучив і половецькі загони. Були захоплені Друцк і Мінсь, звільнені захоплені при походах Всеслава на Новгород і Смоленськ люди, а також взяті у полон жителі Мінська та інші полочани, їх розселили в Ростово-Суздальській землях. Всеслав засів у Полоцьку і готувався до оборони, але Володимир закріпитися в його князівстві не збирався і на стольний град не пішов.

Володимир розгромив булгар на Оці. Перехопив загони ханів Асадука і Саука, які розорили Стародуб, половці були розбиті, хани потрапили в полон. Відразу, без відпочинку, зробив кидок до Новгород-Сіверському, де розметав ще одну половецьку орду Белкатгіна. Звільнив тисячі бранців. Потім князь розгромив тюрків. Бунтівники повинилися і були розпущені по домівках. Вождів і знатних людей залишили бранцями. Ще один загін тюрків був розсіяний під Переяславом. володимир мономах князь київський

Тогочасні літописці не згадують про жодну поразку Володимира Мономаха. Сам князь наприкінці життя твердив, що лише великих походів проти половців, у яких брав участь, пам'ятає 83. "Я уклав з половцями 19 мирних угод,- писав Мономах у "Повчанні дітям", - взяв у полон понад 100 кращих їхніх князів і відпустив їх, а понад 200 стратив і втопив у річках".

Перемагати половецькі орди, які завжди мали кількісну перевагу, князеві допомагав неабиякий військовий талант і знайомство з тактикою бою західноєвропейського рицарства. Історики вважають, що Володимир Мономах першим серед руських князів зрозумів переваги використання в боротьбі з кочовиками блискавичних атак важкоозброєної кінноти. Руське рицарство, як і західноєвропейське, відігравало вирішальну роль у битвах. Воно збивало на землю, затоптувало й долало легкоозброєних половців. Спираючись на бойову дружину, Володимир майже щорічно здійснював походи й урешті-решт примусив половців майже на сорок років залишити південно-руські степи.

У 1093 р. після смерті батька, Великого князя Всеволода, Володимир мав можливість зайняти київський престол, але, не бажаючи нової усобиці, добровільно поступився це право двоюрідному братові Святополку, сказавши: "Його батько був старший від мого і раніше мого княжив у Києві". Сам же зайняв Чернігівський престол.

Початок правління Святополка Ізяславича (1093-1113) позначений страшним половецьким спустошенням Київської землі з передмістями самої столиці влітку 1093 р. Святополк не зумів стати загальнонародним лідером і дати відсіч кочівникам. Провідна роль у цьому належала Володимиру Мономаху, який фактично став співправителем Святополка.

Коли навесні 1113 р. помер великий князь Святополк ІІ Ізяславич, його побожна дружина, за давньою традицією, улаштувала роздачу добра князя. Роздачі з княжої скарбниці виявилися досить щедрими, утім, щедрість мала протилежний результат. Кияни розцінили це як слабкість влади і, зібравшись на віче, вирішили запросити на київський престол Володимира Мономаха. Але той знов відмовився, пославшись на рішення Любецького з'їзду. Тим часом озброєні кияни погромили двір святополкового тисяцького Путяти, а слідом почали нищити квартали іноземців, особливо єврейських купців і лихварів. Налякані подіями, бояри і купці вдруге звернулися до Володимира Мономаха із проханням: "Іди, князю, у Київ, а як не підеш, то знай, що багато лиха вчиниться, це не тільки двір чи соцьких... пограбують, а ще й нападуть... і на бояр, і на монастирі, і будеш ти відповідати, князю, коли пограбують і монастирі".

Помер Володимир Мономах 19 травня 1125 р. у віці 72 років і, оплакуваний синами, онуками і всім народом, був похований у Софійському соборі, біля свого батька. Влада спокійно перейшла до вже літнього Мстислава Володимировича, якого батько покликав до себе з Новгорода ще в 1117 р. Тому князювання Мстислава Володимировича у Києві (1123-1132) було органічним продовженням батьківського правління.

Отже, Володимир Мономах прожив славетне життя, залишився в пам'яті народу як один із величніших князів руської землі. Він здійснював далекі походи, придушив повстання в'ятичів, воював проти половців, допомагав полякам проти чехів. Разом з батьком і Святополком Ізяславичем воював проти Всеслава Полоцького. Прикметною рисою характеру Мономаха стало те, що він поважав закон, не мав великої жаги до влади й не бажав устрявати в міжкнязівські чвари та усобиці.

Похожие статьи




Біографія Володимира Мономаха - Володимир Мономах

Предыдущая | Следующая