Природні умови - Палеогеографічні умови формування середньо-верхньоплейстоценових лесів західної частини Волинської височини

Волинська височина розташована у межах південної частини Волинської і Рівненської, північної частини Львівської областей, а також (частково) Люблінського воєводства (Польща). Простягається від річки Західний Буг до річки Корчик (притока річки Случ) майже на 200 км. Ширина Волинської височини-- 40--50 км.

Це дуже чітко окреслена природна область, тому що з півночі, півдня і сходу її оточують поліські ландшафти, які значно відрізняються від ландшафтів, поширених у межах Волинської Височини.

Волинська Височина характеризується досить вологим кліматом, наближаючись у цьому відношенні до лісових областей. Тут не буває стійких посушливих періодів. Завдяки видовженості височини із заходу на схід більше як на 200 км у її кліматі помітні деякі відмінності: східна частина височини має дещо більш континентальний клімат у порівнянні із західною.[24]

Абсолютні відмітки поверхні височини змінюються від 200 до 300 м. Значним є перевищення Волинської височини над місцевими базисами ерозії (межиріччя у районі Червонограда і Сокаля піднімається над долиною Західного Бугу на 80- 90 м). Орографічні особливості височини визначають вирівняні та горбисті межиріччя і порівняно вузькі з делювіальними шлейфами схили річкових долин. Глибина вертикального розчленування височини сягає50-60м.[9]

Височина виразно відрізняється своєю гідрографією. Не зважаючи на те, що вона піднімається на 30-50м над Малим Поліссям, головні ріки цієї області - Західний Буг, Стир і Горинь - прорізають височину наскрізними долинами міняючи тільки свій зовнішній вигляд і геоморфологічну будову. Глибина долин досягає 30-40м, а схили стають цілком виразними, переважно асиметричними, з двома-трьома надзаплавними терасами.

Така відмінність у будові річкових долин височини є досить переконливим свідченням новітніх (четвертинних) рухів, які підняли Волинський блок Галицько-Волинської западини.

фізико-географічна картосхема волинської височини

Рис.1.1. Фізико-географічна картосхема Волинської височини

Грунти Волинської Височини належать до трьох досить виразно відмінних типів:

    А) сірих лісових опідзолених грунтів; Б) опідзолених чорноземів; В) типових чорноземів.

Материнською породою цих грунтів є лесоподібні суглинки, що суцільним плащем перекривають усі межиріччя та терасовані схили річкових долин за винятком заплав.

Сірі лісові опідзолені грунти є пануючим типом на Волинській височині, поширені майже на 35% площі цієї області, займаючи, головним чином, її західну частину.

Найбільш горбисті і розчленовані місцевості вкриті, як правило, легкими, пилувато - піщаними, лесоподібними суглинками, зайняті ясно - сірими і сірими сильно опідзоленими грунтами, до того ж у тій чи іншій мірі змитими, еродованими.

Південно-західна частина Волинської височини знаходиться у межахЛьвівської області. Максимальні висоти поверхні височини тут не перевищують 270мнад рівнем моря і утворюютьу рельєфі досить виразне пасмо, яке називають Сокальським. Це пасмо поділяється долиною р. Західний Буг на дві майже однакові за площею частини: західну, яку називають Забузькою, і східну -- Тартаківську сторону.[25]

Сокальське пасмо, що в цілому належить до лісостепових ландшафтів, переходить на півдні невисоким, але виразним уступом у зовсім відмінну природну область, так зване Мале, або Львівське, Полісся.[4]

Похожие статьи




Природні умови - Палеогеографічні умови формування середньо-верхньоплейстоценових лесів західної частини Волинської височини

Предыдущая | Следующая