ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ - Поверхні вирівнювання Українського Передкарпаття

У Вступі обгрунтовані актуальність, мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкриті наукова новизна і практичне значення отриманих результатів. поверхня вирівнювання передкарпаття генезис

У першому розділі "Теоретичні аспекти дослідження поверхонь вирівнювання" розглянуто питання термінології поверхонь вирівнювання та результати досліджень поверхонь вирівнювання Українського Передкарпаття попередніми дослідниками.

У процесі безперервного розвитку рельєфу одні ділянки перебувають під впливом тектонічних рухів (внаслідок чого відбуваються процеси горотворення), інші - перебувають у стані тектонічного спокою. На цих ділянках переважають екзогенні процеси, які викликають і розчленування, і вирівнювання. Внаслідок вирівнювання рельєфу утворюються поверхні вирівнювання. Слід сказати, що умови, в яких утворюються поверхні вирівнювання і механізми їх утворення, різноманітні. Це веде до утворення відмінних одна від одної за морфологією, генезисом та віком поверхонь вирівнювання. Тому в геоморфологічній науці існує багато різних теорій, що стосуються поверхонь вирівнювання. Ці теорії як заперечують, так і доповнюють одна одну.

Класичними роботами в світовій геоморфології щодо поверхонь вирівнювання вважаються праці В. М. Девіса, В. Пенка, Л. Кінга. Серед геоморфологів поверхнями вирівнювання займались такі вчені як: Ананьєв Г. С., Варсанофьєва В. А., Герасімов І. П., Гофштейн І. Д., Демедюк М. С., Калінін А. М., Кравчук Я. С., Маринич О. М., Марков К. К., Мещеряков Ю. А., Наумов А. Д., Ніконова Р. І., Палієнко В. П., Піотровський М. В., Рудницький С. Л., Сваричевська З. А., Селіверстов Ю. П., Спиридонов А. І., Тімофєєв Д. А., Флоренсов Н. А., Худяков Г. І., Цись П. М. та інші. В їхніх працях детально викладено матеріали про поверхні вирівнювання різних територій (в тому числі й Українського Передкарпаття) й розглядається багато аспектів, зокрема, роль поверхонь вирівнювання в сучасному і давньому рельєфі, способи їх утворення, геологічний вік, використання результатів їх вивчення для кількісної характеристики неотектонічних рухів та вирішення прикладних завдань та ін. Велика увага в цих працях звернена на термінологію поверхонь вирівнювання, хоча щодо цього є багато розбіжностей, які перешкоджають взаєморозумінню дослідників. Наприклад, створений Тімофєєвим Д. А. словник включає більше 300 термінів.

Вивчення поверхонь вирівнювання Українського Передкарпаття розпочато ще в першому десятиріччі ХХ ст. Найважливіші відомості про поверхні вирівнювання в Передкарпатті подаються у працях Г. Тейсейра, П. М. Цися, І. Д. Гофштейна, М. С. Демедюка, Я. С. Кравчука. У них зібраний великий фактичний матеріал і висловлені цікаві думки про походження, особливості поширення і вік поверхонь вирівнювання Українського Передкарпаття.

Усі попередні дослідники виділяли в Передкарпатті дві різновікові поверхні вирівнювання. Проте вони по-різному визначали їхній вік. Г. Тейсейр виділяв високий терасовий рівень (рівень Лоєвої), який зачислював до пліоцену, та найвищий рівень, який згодом І. Д. Гофштейн назвав рівнем Красної.

П. М. Цись заперечив, що рівень Лоєвої (назва від с. Лоєва), як вважав Г. Тейсейр, є пліоценовим. Протягом пліоцену тут могла існувати денудаційно-акумулятивна рівнина, нерівний цоколь якої був похований під алювіальними відкладами. П. М. Цись зазначав, що Передкарпатський рівень треба зіставляти з 150-200-метровим денудаційним рівнем вулканічних передгір'їв Закарпаття. Він висловив думку про еоплейстоценовий вік поверхні вирівнювання Лоєвої.

І. Д. Гофштейн також заперечував пліоценовий вік рівня Лоєвої. Він, як і П. М. Цись, зачислював його до еоплейстоцену і зіставляв його з рівнем шостої надзаплавної тераси Дністра. Дослідник підтвердив існування в Передкарпатті давнішого рівня, його він назвав рівнем Красної, який зіставляв із сьомою терасою Дністра і визначав вік цієї поверхні як верхньопліоценовий. Такий вік поверхонь вирівнювання Українського Передкарпаття також підтвердили М. С. Демедюк та Я. С. Кравчук.

Еоплейстоценовий вік рівня Лоєвої доведено також сучасними дослідженнями групи польських та українських науковців, зокрема А. Б. Богуцьким та А. М. Яцишиним.

Щодо генезису поверхонь вирівнювання Українського Передкарпаття Г. Тейсейр висловив думку про існування "Передкарпатського пліоценового пенеплену". Це уявлення заперечили подальші дослідники. Вони вважали, що обидві поверхні вирівнювання Українського Передкарпаття - рівня Красної та рівня Лоєвої - є полігенетичними, тобто денудаційно-акумулятивними.

Проведені нами дослідження свідчать, що обидві поверхні вирівнювання Українського Передкарпаття - рівня Красної та рівня Лоєвої - є полігенетичними, тобто денудаційно-акумулятивними.

У другому розділі "Методика дослідження поверхонь вирівнювання" описано методику дослідження поверхонь вирівнювання.

Нами запропоновано наступний алгоритм вивчення поверхонь вирівнювання Українського Передкарпаття:

    1) вивчення морфологічних особливостей поверхонь вирівнювання за допомогою побудови морфометричних карт - вершинних поверхонь, відносних висот, системи гіпсометричних профілів, а також цифрової моделі рельєфу. Дані побудови дозволили пояснити питання кількості, збереженості та розповсюдження поверхонь вирівнювання в Українському Передкарпатті; 2) визначення генезису поверхонь вирівнювання. Для цього проаналізовано комплекс геолого-геоморфологічних показників. Зокрема пропонуємо аналіз даних буріння та побудову геолого-геоморфологічних профілів, що дозволить з'ясувати механізми утворення поверхонь вирівнювання Українського Передкарпаття; 3) визначення віку поверхонь вирівнювання. Для визначення віку поверхонь вирівнювання Українського Передкарпаття зіставлено їх з терасовими комплексами, вік яких вже є визначеним. У Прибескидському Передкарпатті також можливе зіставлення з льодовиковими відкладами. Зробити висновки про вік поверхонь вирівнювання можна завдяки аналізу покривних лесово-грунтових товщ терас Дністра у межах Передкарпаття.

У третьому розділі "Геоморфологічна будова Українського Передкарпаття" характеризуються: загальні риси рельєфу Українського Передкарпаття, морфоструктурні та морфоскульптурні особливості, геоморфологічне районування.

Передкарпаття - це підвищена денудаційно-акумулятивна нахилено-ступінчаста рівнина, якій в тектонічному відношенні відповідає Передкарпатський передовий прогин. Вона на віддаленні від гір зливається з Руською рівниною. Передкарпатя поділяється на три геоморфологічні підобласті: Прибескидське, Пригорганське (найбільш піднята підобласть) і Покутсько-Буковинське. Для Передкарпатської височини характерне чергування видовжених до Дністра межирічних височин, широких долин і улоговин. У південно-східній частині орографічні елементи набувають північно-західного - південно-східного напрямку. Смуга типового передгір'я виражена слабо: зовнішній край Карпат майже на всій території утворює уступ.

У Прибескидському Передкарпатті (у Внутрішній зоні) домінуючими є висоти 280-360м (68.3 %), 200-280м (14.1 %), 440-520 м (7.5 %). Абсолютні висоти зменшуються від Карпат до Руської рівнини і мінімальних значень досягають в Зовнішній зоні (200-280 м - 65.8 %, 280-360м - 34.2 %). Найвища вершина Прибескидського Передкарпаття г. Радич (519 м) розміщена східніше міста Добромиля. Переважними висотами у Зовнішній зоні прогину в межах Пригорганського Передкарпаття є висоти 280-360 м (відповідно 34,2 % і 50,7 %). На межиріччях Свічі-Болохівки, Сивки-Лімниці, Лімниці-Бистриці-Солотвинської, Ворони-Пруту, Пруту-Лючки зустрічаються ділянки з висотами 360-440 м (11,7 %), а на межиріччі Лукви-Бистриці-Солотвинської невелику площу займають ділянки з висотами більше 440 м (1,5 % від площі Зовнішньої зони). У Пригорганській частині Внутрішнього Передкарпаття абсолютні висоти значно більші, ніж у Прибескидській. Переважаючий фон тут припадає на ділянки з висотою 360-440 м (46,2 %), 440-520 м (21,0 %), 280-360 м (15,6 %). Переважна частина території Покутсько-Буковинського Передкарпаття зайнята абсолютними висотами 360-440 м (59,6 %), 440-520 м (19,1 %), 280-360 м (15,4 %). У межах Чернівецької (г. Цецина, 537 м) і Міжсіретської (558 м) височин трапляються ділянки з висотами 520-600 м (4,5 %). У долині Пруту на висоти менше 280 м припадає 1,4 % території.

Такий розподіл висот у Внутрішній та Зовнішній зонах обумовлює наявність у них і певних орографічних елементів. Значні площі у Зовнішньому Передкарпатті зайняті улоговинами (наприклад, Верхньодністерською, Калуською, Бистрицькою) і розширеними ділянками долин. У межах Внутрішнього Передкарпаття переважають підвищені межиріччя і навіть острівні низькогір'я - Майданське і Слободи-Рунгурської.

Як було сказано вище, найвищою ділянкою Передкарпатської височини є Пригорганське Передкарпаття. У сторону Прибескидського Передкарпаття (тобто на північний-захід) спостерігається різкий спад висот. Це пояснюється відмінністю Горганського і Бескидського неотектонічних регіонів. Внаслідок більшої тектонічної активності Горган і прилеглої частини Внутрішнього Передкарпаття тут фіксуються більші абсолютні та відносні висоти, ніж в Бескидському регіоні.

У Передкарпатті виділяють морфоструктури різних порядків. Морфоструктурою першого порядку є Передкарпатська височина - обернена морфоструктура, яка займає простір між Подільською височиною та гірським масивом Карпат. Передкарпатський гірський прогин сформувався як самостійна морфоструктура в міоцені. На північному заході ширина його досягає 50-60 км. В південно-східному напрямку він поступово звужується до 25-30 км.

До морфоструктур другого порядку, які зв'язані з верхнім структурним палеоген-неогеновим ярусом, відноситься Внутрішнє і Зовнішнє Передкарпаття. Межа між Внутрішньою і Зовнішньою зонами проходить по лінії насуву складчатих порід нижнього міоцену на сарматські відклади: с. Ходновичі, с. Опори, м. Калуш, м. Косів, с. Красноїльськ.

Морфоструктурами другого порядку, що ув'язуються з поперечним поділом фундаменту прогину, виступають Прибескидське, Пригорганське та Покутсько-Буковинське Передкарпаття. Границями поміж ними служать два регіональні поперечні розломи. Перший з них розділяє Прибескидське і Пригорганське Передкарпаття. Різними авторами він проводиться або в долині р. Стрий, або в долині р. Свічі, або ж на їх межиріччі. Межа поміж Пригорганським і Покутсько-Буковинським Передкарпаттям добре фіксується Покутським розривом на межиріччі річок Лючки і Пістинки. Ці морфоструктури є переважно прямими і успадкованими. Морфоструктури третього порядку в Передкарпатті приурочені до поперечних піднять, депресій та проміжних блоків.

Морфоскульптура Передкарпаття формувалась під дією водно-ерозійних, денудаційних, льодовикових, карстових та інших процесів. На основі аналізу рельєфу, його структурно-геологічної єдності і спільності походження, у межах Передкарпаття виділяють такі типи рельєфу:

1) долинно-терасовий; 2) улоговинно-терасовий; 3) зандрово-алювіальний; 4) моренно-флювіогляціально-ерозійний; 5) денудаційно-ерозійний; 6) денудаційно-акумулятивний; 7) денудаційно-акумулятивно-ерозійний; 8) структурно-ерозійно-зсувний; 9) структурних низькогір'їв.

Денудаційно-акумулятивні підвищені межирічні рівнини найбільш поширені в межах Пригорганського і Прибескидського Передкарпаття. Займають межиріччя приток Дністра. Переважна площа межиріч зайнята шостою надзаплавною терасою (поверхня Лоєвоі), частково п'ятою. Трапляються останці сьомої надзаплавної тераси (поверхня Красної).

Денудаційно-ерозійний рельєф (педименти) поширений вздовж північно-східних схилів крайового низькогір'я Карпат, а також вздовж схилів Майданського і Слобода Рунгурського низькогір'їв. Найбільш обширні ділянки педиментів сформувалися в пліоцен-еоплейстоценовий час, а пізніше були розчленовані долинами рік і потоків.

Денудаційно-акумулятивно-ерозійний тип рельєфу поширений на межиріччях Бистриці-Солотвинської-Бистриці-Надвірнянської, частково в межах Міжсіретської і Красноїльської височин. Височинний рельєф сильно розчленований потоками, балками і ярами, трапляються залишки денудаційно-акумулятивних поверхонь (високих терас) у вигляді пологовипуклих пригребеневих поверхонь.

При виділенні геоморфологічних регіонів враховувалися морфоструктурні та морфоскульптурні особливості території. У трьох геоморфологічних підобластях виділяється 25 районів, частина з яких ділиться на підрайони.

Четвертий розділ "Морфогенетичний аналіз поверхонь вирівнювання Українського Передкарпаття". Детальний морфогенетичний аналіз підтвердив існування в Українському Передкарпатті двох поверхонь вирівнювання - рівня Красної та рівня Лоєвої. Наші висновки щодо віку поверхонь вирівнювання Українського Передкарпаття грунтувалися на їхній прив'язці до терас Дністра. Звідси випливає висновок, що вік рівня Лоєвої - еоплейстоцен, а рівня Красної - верхній пліоцен.

Еоплейстоценовий вік рівня Лоєвої доведено також сучасними дослідженнями групи польських та українських науковців, зокрема А. Б. Богуцьким та А. М. Яцишиним. Як стверджує А. М. Яцишин, поверхня Лоєвої (шоста тераса) сформувалася до окського (нижньоплейстоценового) зледеніння. Про це свідчить той факт, що льодовик у нижньому плейстоцені перекривав припідняті поверхні межиріч Болозівки та Стривігору і Стривігору та Дністра, адже льодовикові відклади беруть участь у будові не лише п'ятої тераси, а й шостої.

Еоплейстоценовий вік алювію шостої тераси (рівень Лоєвої) підтверджується також завдяки аналізу покривних лесово-грунтових товщ терас Дністра у межах Передкарпаття. Покривна товща шостої тераси відкривається інтергляціальним викопним грунтом ("теплий" горизонт). Зокрема, у розрізі шостої тераси "Торгановичі 1" на алювії збереглися рештки викопного грунту типу "загвіздя" (мартоноський інтергляціал). Таким чином вище згадані автори зробили висновок, що час накопичення алювію шостої тераси припадає на еоплейстоцен.

Проведені нами дослідження свідчать, що обидві поверхні вирівнювання Українського Передкарпаття - рівня Красної та рівня Лоєвої - є полігенетичними, тобто денудаційно-акумулятивними.

На основі опрацювання даних свердловин (буріння проводилося працівниками Львівської геологічної експедиції та Комплексної еколого-геологічної партії ДП Західукргеологія) складено і проаналізовано геолого-геоморфологічні профілі. Аналіз профілів показав, що алювій шостої та сьомої терас, які співставляються відповідно з рівнем Лоєвої та рівнем Красної, залягає на вирівняному корінному цоколі (див. рис. 2, 3). Потужність суглинково-галечникових відкладів, які вистеляють межирічні поверхні, становить 17-30 м. Велика кількість добре обкатаних галечників і валунів трапляється переважно на глибині 4-10 м. З віддаленням від гір кількість валунно-галечникового матеріалу і його розміри зменшуються. Переважні його скупчення знаходяться на глибині 0,8-1,5 м. На окремих ділянках розріз поверхневих відкладів повністю складений суглинками і глинами.

Слід відмітити, що вирівняний корінний цоколь має характерний нахил від гір в сторону Дністра. Про це свідчить зниження абсолютних відміток глибини залягання корінного цоколя в напрямку до Дністра (див. рис. 2, 3). Причому, процес вирівнювання одночасно відбувався у різних структурно-літологічних зонах (Внутрішнє і Зовнішнє Передкарпаття, окраїна Східно-Європейської платформи). З огляду на це, можна зробити висновки про механізм утворення поверхонь вирівнювання Українського Передкарпаття. Карпатські ріки, виходячи з гір і, не маючи усталених долин, вільно блукали передгір'ям та зрізали корінний цоколь. Причому паралельно відбувалися процеси лінійної ерозії, площинного змиву, дефлюкції та ін. Одночасно проходила акумуляція алювію. Таким чином, можемо стверджувати про полігенетичний (денудаційно-акумулятивний) характер поверхонь вирівнювання Українського Передкарпаття.

Упродовж пліоцену висхідні рухи в Карпатах і Передкарпатті змінювалися низхідними. Внаслідок зміни піднять та опускання в межах Передкарпаття відбувалися процеси денудаційного зрізу та одночасної акумуляції валунно-галечникового матеріалу. В цей час власне і сформувалася поверхня вирівнювання Красної. Наприкінці верхнього пліоцену відбувалися чергові, досить інтенсивні підняття Карпат, Передкарпаття і Волино-Поділля. Внаслідок цих піднять виникли значні врізи гідрографічної мережі в поверхню Красної (до 30-50 м). Після піднять настало довготривале послаблення глибинної ерозії, яке охопило і нижню частину плейстоцену. Переважала бічна ерозія, що сприяла розширенню днищ долин і знищенню старої тераси. Ці процеси зумовили вирівнювання Передкарпаття і створення еоплейстоценової денудаційно-акумулятивної поверхні Лоєвої.

Для вивчення морфологічних особливостей поверхонь вирівнювання Українського Передкарпаття ми застосували побудову крупномасштабних карт відносних висот і вершинних поверхонь. Також для з'ясування просторового розташування поверхонь вирівнювання зроблено об'ємну модель рельєфу масштабу 1:200 000 за допомогою комп'ютерної програми MapInfo 3.0. Отримані морфометричні карти дали змогу визначити просторове поширення вершинних поверхонь певних рівнів, визначити їхні абсолютні та відносні висоти, межі. До рівня Красної належать останці, абсолютні висоти яких коливаються в межах 485-660 м, відносні - 130-190 м. Вони мають відмінний генезис. Поверхні з вершинами Бжовач (575 м) і Цепцюра (530 м) на межиріччі обох Бистриць та підвищення з г. Радич (519 м) на межиріччі Вирви-Стривігора є залишками верхньопліоценової денудаційної поверхні. Останці поверхні Красної на межиріччях Свічі-Чечви (г. Залісся, 485 м) та Лімниці-Бистриці-Солотвинської (г. Красна, 589 м, г. Зелений Яр, 515 м) перекриті шаром валунно-галечникового матеріалу. Ці денудаційно-акумулятивні поверхні ув'язуються з рівнем сьомої надзаплавної тераси верхньопліоценових рік.

Таблиця 1. Розподіл абсолютних та відносних висот поверхонь вирівнювання Українського Передкарпаття по головних межиріччях

Межиріччя

Рівень Лоєвої

Рівень Красної

Абс.

Висоти

Відн.

Висоти

Абс.

Висоти

Відн.

Висоти

Прибескидське Передкарпаття

Болозівка-Стривігор

340-400

70-85

519

170-190

Стривігор-Дністер

360-400

70-85

-

-

Дністер-Бистриця Підбузька

370-400

70-85

-

-

Бистриця Підбузька-Тисьмениця

360-400

70-85

-

-

Тисьмениця-Стрий

360-400

70-85

-

-

Стрий-Свіча

360-400

75-85

435

130

Пригорганське Передкарпаття

Свіча-Лімниця

380-450

70-110

485

130-140

Лімниця-Бистриця Солотвинська

380-450

80-100-150

510-590

180-190

Бистриця Солотвинська-

Бистриця Надвірнянська

440-500

90-130

530-597

160-170

Бистриця Надвірнянська-Прут

480-540

100-110

550-660

150

Прут-Лючка

480-540

100-130

550-660

140-150

Покутсько-Буковинське Передкарпаття

Лючка-Пістинка

300-360

100-120

-

-

Пістинка-Рибниця

380-390

100-120

-

-

Рибниця-Черемош

380-390

100-120

-

-

Прут-Сірет

360-420

    100-110 120-150

531-537

250

До рівня Лоєвої відносяться вкриті давнім алювієм вододіли карпатських приток Дністра з вирівняним корінним цоколем. З цим рівнем співставляється шоста еоплейстоценова тераса. Абсолютні висоти поверхні 340-440 м в межах Прибескидського Передкарпаття, у Пригорганському Передкарпатті - 380-540 м, в Покутсько-Буковинському - 300-420 м. Відносні висоти коливаються в межах 70-100 м (Прибескидське Передкарпаття), 70-110-150 м (Пригорганське Передкарпаття), 100-120 м (Покутсько-Буковинське Передкарпаття) (див. табл. 1).

В Українському Передкарпатті поширені ділянки вирівняних поверхонь, на яких нема алювію. Це педименти. Вперше їхнє існування підтверджене Я. С. Кравчуком, який описуючи педименти Пригорганського Передкарпаття, довів, що їхні відносні та абсолютні висоти скрізь збігаються з висотами денудаційно-акумулятивної поверхні Лоєвої. Отже, сформувалися вони внаслідок поступового відступу схилів низькогір'я в час формування рівня Лоєвої.

Похожие статьи




ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ - Поверхні вирівнювання Українського Передкарпаття

Предыдущая | Следующая