Основні та ультраосновні породи району описані в ряді робіт О. Б. Фоміна. - Особливості геологічної будови та складу супракрустальних і ультраметаморфічних утворень Росинсько-Тікицького блока Українського щита

Гранітоїди Росинсько-Тікицького блоку найбільш повно охарактеризовані в ряді робіт І. Б. Щербакова, включаючи останню монографію цього видатного дослідника українського докембрію. На основі формаційного аналізу гранітоїди району віднесені до трьох формацій: тоналітів і плагіогранітів - тетіївський та звенигородський комплекси; діоритів, гранодіоритів і гранітів - гайсинський та павлівський комплекси; нормальних гранітів - уманський, росинський, богуславський, ставищенський комплекси. Пізніше росинські та богуславські граніти включені до уманського комплексу.

Перші визначення абсолютного віку порід району (калій-аргоновий та свинцево-ізотопний по монациту методи) виконані М. П. Щербаком. На основі геологічних та радіологічних даних виділені три етапи формування розвинених тут докембрійських утворень: древніший 2600 млн р.; 2300-2600 млн р.; 1700-2000 млн р.

Пізнішими геохронологічними дослідженнями встановлені реперні дати для плагіогнейсів, амфіболітів та гранітів району в інтервалі 2487-2826 млн р. Неоархейські датування гранітоїдів західної частини району отримані О. М. Пономаренком, що стало підставою для виділення тетіївського комплексу.

Л. М. Степанюком з співавторами за визначенням модельного віку самарій-неодимовим методом, встановлено, що плагіогнейси росинсько-тікицької серії в західній частині району сформувались в неоархеї не раніше 3,3-3,0 млрд р. В той же час для таких утворень східної частини району модельний вік складає 1,99-2,33 млрд р., що дозволяє цим авторам, а також І. Б. Щербакову, припускати наявність стратифікованих утворень палеопротерозою (аналогів тетерівської серії Волинського мегаблока).

О. М. Пономаренко для плагіогранітоїдів східної частини району отримав дату 2140 млн р. (звенигородський комплекс).

Датування двопольовошпатових гранітів уманського комплексу, виконані Л. М. Степанюком за матеріалами автора даної роботи, наведені нижче.

Більшість наявного матеріалу по геології та петрології Росинсько-Тікицького блоку отримана в результаті проведених на цій території геологознімальних робіт, починаючи з трьохверстної зйомки (двадцяті роки ХХ століття), середньо - та крупномасштабних зйомок другої половини ХХ століття і закінчуючи роботами з геологічного довивчення та підготовки до видання Держгеолкарти-200.

У другому розділі -"Особливості геологічної будови Росинсько-Тікицького блока та проблеми структурно-тектонічного районування західної частини Українського щита" - базуючись на матеріалах новітніх досліджень, насамперед на результатах геологічного довивчення та підготовки до видання Держгеолкарти-200, запропоноване уточнення районування західної частини УЩ. Її складають три мегаблоки: Подільський, Бузько-Росинський та Волинський, обмежені глибинними розломами та шовними зонами. Бузько-Росинський мегаблок на заході межує з Подільським та Волинським по Брусилівській шовній зоні. На сході Ядлово-Трахтемирівським розломом та Голованівською шовною зоною відмежований від Інгульського мегаблока.

Росинсько-Тікицький блок, як об'єкт досліджень, може бути визначений як блок І порядку, розташований в північній частині Бузько-Росинського мегаблока УЩ.

Визначальною особливістю фундаменту Росинсько-Тікицького блока є одноярусна будова; цей структурний ярус - неоархейський. Достовірно встановлені палеоархейські, а також перекриваючі палеопротерозойські утворення у межах блока відсутні.

Породи росинсько-тікицької серії, що складають супракрустальну основу Росинсько-Тікицького блока, належать переважно до толеїт-базальтової формації; андезито-базальтова, карбонатно-метабазитова залізисто-кремениста та теригенна формації відіграють підпорядковану роль. Складений ними структурно-речовинний комплекс (СРК) відповідає умовам океанічного (задугового) басейну. Палеоархейська протоконтинентальна кора, ймовірно, або зазнала деструкції, внаслідок спредингу була транспортована в зони субдукції, де при зануренні була повністю переплавлена, або взагалі на цій території не утворювалась, наявність її реліктів достовірно не встановлена.

З колізією неоархейського басейну на межі архею та протерозою пов'язане утворення тоналіт-плагіогранітової формації (тетіївський комплекс), що складає ранньоколізійний СРК.

В палеопротерозої СРК неоархейського структурного ярусу зазнали інтенсивної переробки в режимі тектоно-магматичної активізації, пов'язаної з пізньою колізією. Пізньоколізійні гранітоїди в межах Росинсько-Тікицького блока представлені мігматит-гранітовою формацією (уманський комплекс).

За породним складом утворення росинсько-тікицької серії та тетіївського комплексу є граніто-гнейсовою асоціацію, яка відповідає так званим сірим гнейсам, серед яких переважають гранітоїди тоналіт-тронд'єміт-гранодіоритової (ТТГ) серії, типові для граніт-зеленокам'яних областей (ГЗО). Мінеральний склад цих порід свідчить про їх формування з розплаву при температурах 650-700°С та за участі водного флюїду. За передбачуваним співвідношенням сірих гнейсів ГЗО та породних асоціацій грануліт-гнейсових поясів найбільш правомірними є генетичні моделі, з яких впливає латеральна роз'єднаність областей гранулітового метаморфізму та інтенсивного гранітоутворення у межах граніт-зеленокам'яних областей. При цьому температури формування сірогнейсових комплексів, разом з ТТГ асоціаціями, ніколи не досягали рівня гранулітової фації, тому їх не можна розглядати як діафторовані утворення.

Росинсько-Тікицький блок крупними розривними порушеннями поділений на тектонічні блоки більш високих порядків. Специфічним за структурним положенням є Лисянський блок. Цей блок є автохтоном тектонічного покриву, під який підсунуті більш молоді утворення суміжних структур Інгульського мегаблока і може розглядатися як північне продовження Голованівської шовної зони, але складають його виключно СРК Росинсько-Тікицького блока.

У третьому розділі -"Супракрустальні утворення Росинсько-Тікицького блока" - наведені результати вивчення метаморфізованих порід басейнів Росі, Гнилого та Гірського Тікичів, які чітко підрозділяються на три типи.

Для першого типу розрізів характерним є переважання амфіболітів, що утворюють потужні (до 200 м та більше) шари, на окремих ділянках перешаровуючись з біотит-амфіболовими, амфібол-біотитовими кристалосланцями і, рідше, гнейсами того ж складу. Цей тип розрізу користується у межах Росинсько-Тікицького блока найширшим розповсюдженням.

До другого типу належить вивчена у межах Білоцерківської, Володарської та інших магнітних аномалій строката за складом товща, у будові якої беруть участь залізисті та безрудні кварцити, карбонатні, високоглиноземисті породи, що перешаровуються з амфіболітами, біотит-амфіболовими кристалосланцями, рідше - гнейсами, різної потужності.

Третій тип розрізів має значне поширення в межах всього блоку, характеризуються переважанням біотитових та амфібол-біотитових гнейсів, що містять прошарки, як правило, незначної потужності (від десятків сантиметрів до перших десятків метрів), біотит-амфіболових кристалосланців та амфіболітів.

Незважаючи на значні труднощі в реконструкції загального розрізу супракрустальних утворень району, пов'язаних, по-перше, з їх інтенсивною гранітизацією, і, по-друге, з відсутністю протяжних перекритих розрізів по структурних свердловинах, місце у ньому наведених типів не викликає сумніву.

Ці три частини загального розрізу мають витриманий по площі породний склад, досить впевнено картуються і можуть розглядатися як товщі складові єдиної росинсько-тікицької серії, що пов'язані з певними етапами її становлення.

За цими товщами запропоновано закріпити назви: за нижньою - мизинівська (AR3mz); за середньою - володарсько-білоцерківська (AR3vb) та за верхньою - лисянська (AR3ls). Ця пропозиція частково врахована у рішенні ранньодокембрійської секції НСК від 19.01.2005 р, згідно якого у складі стратифікованих утворень неоархею Росинсько-Тікицького району виділена росинсько-тікицька серія, складена мизинівською і лисянською товщами, та володарсько-білоцерківська товща. За цим рішенням, співвідношення володарсько-білоцерківської товщі з мизинівською та лисянською є такими, що достовірно не встановлені, перша розміщується в кореляційній хроностратиграфічній схемі на одному рівні з росинсько-тікицькою серією. Інтерпретація зведеного розрізу опорної ділянки (Білоцерківська магнітна аномалія) дозволяє стверджувати, що володарсько-білоцерківська товща залягає на мизинівській та перекривається лисянською і може бути включена до складу серії. Не суперечить цьому й аналіз розрізу Володарської ділянки, а також розрізів Тилігульського блоку. Що стосується ознак більш високого ступеню метаморфізму володарсько-білоцерківської товщі, то, по-перше, це не може розглядатися як основа для стратифікації, без урахування реального положення утворень у розрізі. По-друге, у межах Білоцерківської групи магнітних аномалій товща взагалі не містить мінеральних парагенезисів гранулітової фації. В районі Володарки гіперстен, якщо і відмічається, то у високозалізистих породах, де його присутність пов'язана з локальним підвищенням температури при метаморфізмі, обумовленому високою окисною здатністю заліза, і він міг кристалізуватися в умовах амфіболітової фації. Потрібно враховувати, що відносно малопотужна карбонат-залізисто-кремениста товща залягає серед потужних амфіболіто-гнейсової та кристалосланцево-амфіболітової товщ, метаморфізованих в умовах амфіболітової фації. Тому малоймовірно, що метаморфізм залізорудної товщі проходив в інших умовах.

Важливою для відновлення розрізу серії є отримана інформація про протосклад порід. Мизинівська товща майже повністю складена амфіболітами, які за всіма петрогеохімічними параметрами відповідають базальтоїдам. Розріз володарсько-білоцерківської товщі складений досить ритмічним чергуванням амфіболітів та кристалосланців з залізистими та безрудними кварцитами, карбонатними та високоглиноземистими породами. Амфіболіти та кристалосланці, за своїм мінеральним складом та хімізмом, дуже близькі до аналогічних порід мизинівської товщі і за протоскладом відповідають основним метавулканітам. Кварцити, кальцифіри, високоглиноземисті гнейси, скоріш за все, - первинно осадові утворення.

Особливістю лисянської товщі є її суттєво гнейсовий склад, з підпорядкованою кількістю амфіболітів та кристалосланців. За протоскладом амфіболіти росинсько-тікицької серії від мизинівської до лисянської товщ мають відчутний тренд від базальтів до андезито-базальтів, що свідчить про генетичну єдність та саме таку стратиграфічну послідовність цих утворень. Гнейси лисянської товщі за протоскладом найближчі до пелітових осадових порід, хоча фігуративні точки складів частини з них попадають в поля дацитів і пограничну зону трахіандезитів-андезитів.

Склади всіх вивчених рогових обманок і біотитів з порід росинсько-тікицької серії лежать в межах амфіболітової фації, хоча невелика частина фігуративних точок лягла в пограничну зону гранулітової та епідот-амфіболітової фацій.

У четвертому розділі -"Ультраметаморфічні утворення Росинсько-Тікицького блока" - охарактеризовані та класифіковані найбільш поширені на дослідженій території гранітоїди, які були одним з головних об'єктів вивчення. За породним складом, результатами ізотопного датування, співвідношенням зі стратифікованими та іншими нестратифікованими утвореннями, відповідністю визначеному циклу геологічного розвитку території, ці породи об'єднані в два різновікові комплекси: неоархейський тетіївський та палеопротерозойський уманський.

До тетіївського комплексу віднесена асоціація збіднених калієм гранітоїдів, до складу якої входить неперервний ряд: діорити і кварцові діорити - тоналіти і гранодіорити - плагіограніти. Завершують цей ряд апліто-пегматоїдні плагіограніти. Утворення цього комплексу розглядаються як прогресивні, розміщені в одновікових з ними метаморфізованих товщах росинсько-тікицької серії, що виникли в умовах колізії та закриття Росинсько-Тікицького палеобасейну на межі архею та протерозою. Для тетіївського комплексу, та взагалі для Росинсько-Тікицького блоку характерна повна відсутність гранітоїдів, що утворились в умовах гранулітової фації, у тому числі і у вигляді реліктів або ксенолітів.

У чинній "Кореляційній хроностратиграфічній схемі" ці породи віднесені до двох різновікових комплексів - неоархейського тетіївського та палеопротерозойського звенигородського, виключно на підставі результатів геохронологічних визначень.

При обстеженні численних відслонень, у тому числі майже безперервних розрізів по Росі та Гірському і Гнилому Тікичах, крупних кар'єрів, не виявлено ніяких ознак існування двох плагіогранітоїдних комплексів, тим більше сформованих з часовою різницею у 450-500 млн років, тобто таких, що належать до різних етапів тектогенезу та гранітоутворення.

Геохронологічні дослідження цих порід, виконані з участю автора, не дали визначень радіоізотопного віку, що виходять за межі часового інтервалу становлення уманських гранітоїдів. Тобто, практично не вдається пробитися через надпотужну завісу геохронологічного "омолодження", пов'язаного з інтенсивним проявом палеопротерозойської гранітизації.

В цих умовах, ми розглядаємо діорит-тоналіт-плагіогранітову породну асоціацію, що загалом відповідає тетіївському та звенигородському комплексам чинної схеми, як сукупність гранітоїдів, парагенетично пов'язаних з неоархейськими (за схемою) супракрустальними утвореннями і за своєю геологічною позицією та складом явно відмінних від більш пізніх палеопротерозойських гранітоїдів, вік яких добре обгрунтований геохронологічно.

До уманського комплексу віднесені двопольовошпатові граніти, приналежні до етапу загальної кратонізації УЩ на віковому рубежі біля 2 млрд років. У Бузько-Росинському мегаблоці, на відміну від суміжних Волинського та Інгульського, гранітоїди цього етапу формувалися по породах, що зазнали попередньої гранітизації, а не по "своїх" вміщуючих супракрустальних утвореннях, тобто, за І. Б. Щербаковим, є регресивними.

За геологічними спостереженнями та мінералого-петрографічними даними, з урахуванням насамперед текстурно-структурних ознак порід, у складі уманського комплексу виділені чотири крупні послідовно сформовані породні асоціації.

Визначальним для виділення продуктів кожної з асоціацій є приналежність до одного з поширених тут петротипів гранітів, між якими існують сталі співвідношення. Ці петротипи за всіма даними були утворені в такій віковій послідовності:

- переважно сірі дрібно-середньозернисті рівномірнозернисті біотитові граніти; - рожево-сірі та рожеві середньо-крупнозернисті неявнопорфировидні біотитові граніти і мігматити; - світло-сірі, рожевувато-світло-сірі крупнопорфіробластичні біотитові граніти; - апліто-пегматоїдні та пегматоїдні граніти.

Першим трьом, з урахуванням пріоритету в описі та географічного положення, присвоєні власні найменування: антонівські, богуславські та ольшаницькі. У більшості значних за площею масивів представлені декілька петротипів, у найкрупніших - Уманському, Богуславському - породи всіх чотирьох, в інших - переважно трьох або двох (з урахуванням апліто-пегматоїдних гранітів).

У складі двох перших асоціацій за петрохімічними даними виділені, відповідно, три і чотири породних групи. Ольшаницька асоціація представлена однією групою порід. Проведено вивчення складу породотворних і акцесорних мінералів гранітоїдів. Вперше досліджені сфени з гранітів уманського комплексу.

Ізотопно-геохронологічні дослідження, з використанням уран-свинцевого ізохронного методу, підтвердили встановлену послідовність гранітоутворення при формуванні уманського комплексу в часовому інтервалі 2080-1990 млн р.

У п'ятому розділі - "Корисні копалини, пов'язані з супракрустальними та ультраметаморфічними утвореннями" - проаналізована металогенія дослідженого району. В металогенічному відношенні Росинсько-Тікицькому блоку відповідає Білоцерківська область металогенічної провінції УЩ. До стику з суміжними Волинською, Подільсько-Бузькою та Кіровоградською металогенічними областями (МО) приурочені Брусилівська, Первомайська та Тальнівська структурно-металогенічні зони (СМЗ). Саме в цих СМЗ розміщується більшість виявлених родовищ та проявів різних металічних корисних копалин.

У внутрішній частині Білоцерківської МО розташоване Володарське рудне поле з дрібними за масштабами родовищами і проявами залізних руд та Сквирський (у західній частині області) і Росинський (в центральній частині) розсипні рудні райони, що включають родовища і численні прояви титану та цирконію.

Супракрустальні утворення блоку виступають в ролі рудоносних покладів заліза. Родовища та прояви залізних руд метаморфогенного типу приурочені до утворень володарсько-білоцерківської товщі (карбонатно-метабазитова залізисто-кремениста формація), що містять тіла залізистих кварцитів.

Утворення росинсько-тікицької серії є рудовмістними, в більшості випадків, для зруденіння радіоактивних та благородних металів. Уран - одна з провідних корисних копалин території. Переважна більшість уранових об'єктів розташована в західній частині блоку, здебільшого в межах, або поблизу Брусилівської шовної зони (відповідно, однойменної СМЗ). Тут виявлено понад 500 об'єктів уранової мінералізації, включаючи одне родовище і ряд перспективних проявів. Головними факторами, які обумовлюють розміщення уранових руд, є структурно-тектонічний і метасоматичний. Певна роль належить ультраметаморфічному фактору: часто рудоносними є пегматоїдні граніти уманського комплексу.

Виявлення золоторудних об'єктів прогнозується передусім у Первомайській та Тальнівській, а також Брусилівській СМЗ, які є відображенням однойменних зон глибинних розломів. Тектонічна підготовка, що сприяла міграції рудоносних флюїдів та відкладенню з них (у сприятливих умовах) рудних компонентів, є загальнопроявленим на площі фактором розміщення золоторудної мінералізації. Основним джерелом надходження золота шляхом інфільтрації у гідротермальні розчини можна вважати залучення його з супракрустальних утворень, насамперед базитового складу. В першу чергу такими є амфіболіти та біотит-амфіболові кристалосланці, які, завдяки основному складу (переважно толеїтові базальтоїди), по-перше, могли містити золото у високих концентраціях, по-друге, - відігравати роль геохімічного бар'єру при його відкладенні. Наявність значних за розмірами полів утворень росинсько-тікицької серії, які незначною мірою зазнали гранітизації, при достатній тектонічній підготовці та інтенсивній гідротермальній переробці, може бути однією з провідних ознак локалізації золотого зруденіння. Додатковим позитивним фактором можна вважати наявність контакту лисянської та мизинівської товщ цієї серії, що, завдяки істотним відмінностям у їх складі, міг відігравати роль геохімічного бар'єру. Як перспективні на зруденіння золота виділені ділянки, приурочені до зближених зон глибинних розломів - Первомайського та Тальнівського та до їх стику: Щербашинська, Кам'янобрідська і Мизинівська. Враховуючи просторову близькість названих об'єктів, тотожність прогнозних факторів, що визначають їх розміщення та локалізацію зруденіння, ці ділянки розглядаються як рудоносні поля Лисянського рудоносного вузла, виділеного автором.

У межах Лисянського рудоносного вузла, на північний схід від Мизинівського поля, в зоні субмеридіонального Мурзинського розлому встановлений однойменний прояв танталу та ніобію в змінених пегматитах, що дозволяє прогнозувати наявність потенційного рідкіснометального поля (Мурзинського).

Таким чином, перспективність рудоносного вузла пов'язується, крім золота, також із можливістю виявлення комплексних рідкіснометальних (тантал, ніобій, олово, берилій) об'єктів. Питання ймовірного просторово-генетичного зв'язку золоторудного та рідкіснометалевого зруденіння детально вивчене автором на суміжній зі сходу території (західне обрамлення Корсунь-Новомиргородського плутону). Принципова наявність такого зв'язку не виключена і для Лисянського вузла, тим більше, що вплив тектоно-магматичної активізації, з якою пов'язане становлення плутону, на цю територію цілком можливий.

Пункти мінералізації молібдену мають чітко виражений зв'язок з гранітами уманського комплексу, насамперед апліто-пегматоїдними. Можна передбачати спеціалізацію комплексу на молібден, але мінералізація має розсіяний характер. Прояви та пункти мінералізації рідкісних земель здебільшого зафіксовані в пегматоїдних, апліто-пегматоїдних та лейкократових гранітах уманського комплексу, потребують подальшого вивчення.

Тектонічний районування петрологічний мінералогічний

Похожие статьи