Методика палеомалакологічних досліджень - Палеогеографічні умови формування середньо-верхньоплейстоценових лесів західної частини Волинської височини

Для проведення магістерського дослідження застосовувалося ряд методів, серед яких слід виділити малакологічний. Він використовувався для отримання, аналізу і представлення знайденої фауни молюсків. Основні принципи його викладено у посібниках і наукових публікаціях. [7, 12,13,15-18,20, 32]

Одним з методів вивчення плейстоценових відкладів є малакофауністичний. Серед викопних фауністичних решток молюски - найбільш поширена група організмів. Раковини їх, іноді у великій кількості, зустрічаються у різних літолого-генетичних типах континентальних відкладів плейстоцену. Особливо багато їх у лесах, алювії, травертинах, дещо менше у викопних грунтах. Молюски, особливо наземні, чутливі до природного середовища - тепла, вологи, світла та ін. Відповідно, молюски краще ніж інші групи тварин відображають особливості фізико-географічних умов. Більш доцільно вважається вивчати не окремі види молюсків, а їх комплекси, оскільки вони несуть більше геолого-стратиграфічної і особливо палеогеографічної інформації, аніж окремі види. Встановивши видовий склад комплексів, знаючи їх відношення до чинників природного середовища, вивчивши закономірності їх поширення у минулому і теперішньому можна отримати цінний матеріал з палеогеографії і стратиграфії плейстоцену.

Похожие статьи




Методика палеомалакологічних досліджень - Палеогеографічні умови формування середньо-верхньоплейстоценових лесів західної частини Волинської височини

Предыдущая | Следующая