Камеральний етап - Палеогеографічні умови формування середньо-верхньоплейстоценових лесів західної частини Волинської височини

Визначення черепашок молюсків проводиться шляхом порівняння знайдених екземплярів з ілюстраціями і описами в відповідних визначниках і атласах. На цій стадії досліджень хорошим знаряддям є посібники з широким охопленням видів і родин, в числі яких слід відмітити праці наступних авторів: В. І. Жадин[12], І. М. Ліхарев, Є. С. Раммельмейер, В. Ложек[34] та ін.

При ідентифікації молюсків беруться до уваги такі морфологічні характеристики мушель: форма і розміри самої мушлі; форма отвору устя; наявність губ, зубців або складок; кількість, випуклість і напрям завитків і т. і. В багатьох випадках по завершеності устя можна визначити зрілість екземпляру, що має важливе значення, оскільки часто для молодих екземплярів важко визначити приналежність до певного виду.

Хорошим методом визначення молюсків є порівняння їх з колекціями. Це можуть бути колекції природничих музеїв або інститутів (наприклад, зоологічного), чи колекції окремих спеціалістів, які тривалий час займаються визначенням малакофауни. Хорошою базою для наступної роботи може бути створення власної колекції.

Дуже важливою діагностичною рисою є характер поверхні мушлі: її гладкість, наявність на ній гульок, смужок, ліній приросту і ребер, характерний рисунок скульптури, а також розміщення і густота її елементів.

Для детального огляду мушлі необхідно користуватися бінокулярною або ручною лупою зі збільшенням у 5-20 разів, а для дослідження рисунку поверхні черепашки потрібне навіть вдвічі більше збільшення.

При визначенні молюсків великі труднощі створюють молоді особини. У багатьох випадках їх можна ідентифікувати тільки до категорії роду або навіть родини, що негативно впливає як на визначення складу комплексу малакофауни, так і на оцінку характеру популяції окремих видів. У більшості визначників і монографій основна увага зосереджена на визначенні зрілих форм, що мають повністю розвинуту мушлю, а ідентифікації молодих екземплярів уваги приділено недостатньо. Тому лише в деяких публікаціях можна знайти реконструкцію стадій розвитку особин окремих видів.

Найпростішою формою кількісного представлення складу комплексу є перелік видів з вказаною кількістю осіб кожного виду, при цьому кількість вказується або в абсолютних числах, або в вигляді певних символічних позначень. У тому випадку, коли кількості особин різних видів відрізняються в десятки і сотні разів, використовуються логарифмічні шкали.

Для більшої наочності склад комплексів часто представляють у вигляді кругових діаграм або гістограм. В основі побудови кругових діаграм завжди лежить процентний склад комплексу всіх, або відібраних за певними критеріями таксонів. В такій діаграмі кожному виду відповідає певний відтинок кола, пропорційний його кількісному представленню.

Наступним, ще більш інформаційно ємким способом представлення складу малакологічних комплексів, є побудова спектрів. При цьому розрізняють спектри видові, які показують кількість таксонів, незалежно від кількісної чисельності кожного, і спектри кількісні, в яких представлені чисельності особин кожного виду. В обох видах спектрів використовуються процентні числові характеристики, де за 100% приймається весь малакологічний комплекс.

Такий спосіб представлення складу комплексів є дуже ефективним при необхідності порівняння різних проб, які показують просторову або часову зміну малакофауни.

Відтворення природних умов здійснюється в результаті аналізу екології окремих таксонів.

Відомо, що переважна більшість видів молюсків плейстоцену з'явились задовго до теперішнього часу. Деякі види і роди ведуть свій початок від олігоцену, але основна частина малакофауни виникла у верхньому пліоцені. За відносно короткий відрізок часу плейстоцену (близько 1 млн. років) фауна молюсків не встигла значно змінитися. Еволюція молюсків у плейстоцені проходила переважно на внутрівидовому рівні. Основними закономірностями розвитку малакофауни плейстоцену України є:

Поступове вимирання деяких теплолюбних субтропічних видів, головним чином прісноводної реофільної групи, яка мала велике поширення в пліоцені;

Поява нових для даної території холодолюбних видів, які утворили групу аркто-бореально-альпійських молюсків і широке їх поширення в холодні епохи плейстоцену. Молюски цих двох груп і їх комплекси є домінуючими для окремих епох і фаз плейстоцену.

Для відтворення особливостей природних умов минулого молюски являють досить цінну групу організмів, оскільки їхні міжвидова (внутрішньородова) і внутрішньовидова (за популяціями) еволюції проходять не дуже швидко.

Мушлі молюсків зустрічаються в різних літолого-генетичних типах порід багатьох стратиграфічних горизонтів плейстоцену і голоцену. За рахунок того, що молюски (особливо наземні) дуже чутливі до таких кліматичних факторів як тепло і волога, то визначення характерних видів молюсків дає можливість більш точно (у порівнянні з іншими тваринами) визначити первинний біоценоз, а відповідно, і фізико-географічні умови районів, їх клімат і ландшафти.

Однак, при використанні молюсків для палеографічних реконструкцій виникає ряд проблем. Першою з них є встановлення ідентичності мушель сучасних і викопних видів. На даний час встановлено, що сучасні і викопні види не мають суттєвих морфологічних відмінностей, а якщо вони і є, то їх можна віднести до категорії екологічної і географічної мінливості.

На зміни природних умов місце проживання молюски реагували способом функціонально-морфологічних адаптацій і міграцій, шляхом зміни ареалів проживання. Тому знаходження представників сучасних видів у викопному стані поза областю їх теперішнього існування вказує на зміну умов у геологічному минулому.

Друга проблема - це утворення молюсками в холодні етапи "змішаної" фауни, яка тепер не зустрічається і є утворенням специфічним, характерним тільки для тієї обстановки.

Найбільш узагальнюючим етапом вивчення і аналізу змін малакофауни може бути побудова на основі отриманих результатів палеокліматичних кривих, що відображають зміни тих чи інших кліматичних компонентів у часовому аспекті, а також палеоландшафтних карт. Звичайно, такі узагальнення, що базуються на результатах одного методу, не забезпечують абсолютної достовірності зроблених висновків. Однак, вони можуть бути використані для співставлення з даними інших методів досліджень (палінолгічних, палеопедологічних, палеокріологічних тощо).

Визначення природно-географічних умов на основі аналізу лише окремих видів не є доцільним, оскільки при цьому суттєво зростає можливість помилкових висновків.

Наприклад, наявність таких стагнофілів, як Anisusspiroubis Mьll., Limnaeapalustris Mьll. та інших, в сукупності з наземними видами свідчить не про відсутність у минулому тут водоймищ зі спокійним режимом вод (озер чи боліт), а про наявність на цій території невеликих, періодично пересихаючих басейнів (калюж і т. і.). Тому, враховуючи цей фактор, при проведенні аналізу малакофауни і реконструкцій на його основі необхідно використовувати комплекси. На нинішньому етапі вченими виділені малакофауністичні комплекси і ландшафти, що їм відповідають [13, 28, 29].

Похожие статьи




Камеральний етап - Палеогеографічні умови формування середньо-верхньоплейстоценових лесів західної частини Волинської височини

Предыдущая | Следующая