Геополітичне положення - Економіка і географія Південно-Африканської Республіки

ПАР є однією з держав-засновників ООН. До 1961 - член британської Співдружності націй. У тому ж році ПАР вступила в Організацію африканської єдності і Співтовариство розвитку Півдня Африки.

З початку 1960-х років до 1994 роль ПАР в діяльності ООН була досить обмежена, оскільки більшість членів ООН різко засуджував політику апартеїду і збереження аж до 1990 контролю ПАР над Намібією всупереч резолюціям ООН.

У 1963 Рада безпеки ООН закликала до встановлення ембарго на постачання зброї в ПАР, а в 1977 прийняв спеціальну резолюцію про обов'язкове для всіх членів ООН дотримання ембарго. У 1974 році Генеральна асамблея ООН прийняла рішення тимчасово призупинити членство ПАР в ООН.

У відносинах з іншими країнами субрегіону в кінці 70-х--80-х роках, особливо з "прифронтовими" державами, політика ПАР з'єднувала політичний тиск з загрозою збройної агресії, дестабілізації внутрішнього становища в сусідніх країнах, економічним шантажем. Зовнішня політика уряду Преторії в субрегіоні, спрямована на створення "буферної зони" біля кордонів ПАР, втягнула в сферу впливу і малі країни регіону. Так, в якості додаткового інструменту контролю за становищем в Лесото ПАР використовувала опозиційну уряду Визвольну армію Лесото, контингенти якої дислокувалися на території Південної Африки. ПАР неодноразово проводила диверсійно-терористичні акції проти Свазіленду і Лесото з метою захоплення активістів АНК і ПАК. Економічна дестабілізація в регіоні зробила негативний вплив і на стан справ в Анголі, Намібії, Мозамбіку, Малаві. У 1986-1987 рр. поряд з веденням неоголошеної війни проти Анголи ПАР здійснювала агресивні акції проти Мозамбіку, Замбії, Зімбабве, Ботсвани.

Відносини ПАР з неафриканскими країнами концентрувалися на двох головних напрямках. Одне з них -- розвиток співробітництва з державами, що політичні і економічні інтереси яких не перешкоджали підтримання зв'язків з Південною Африкою. До їх числа ставилися насамперед Ізраїль, Чилі, Парагвай, Тайвань, Південна Корея. Найважливіше місце в цій групі країн відводилося Ізраїлю. З кінця 60-х років ПАР все більшою мірою використала свої зв'язку з цим державою для подолання своєї зростаючої ізоляції у світовому співтоваристві, особливо у відношенні постачань озброєнь і передових технологій.

Другий, надзвичайно важливою сферою зовнішньополітичної діяльності ПАР, були відносини з провідними західними державами, насамперед зі Сполученими Штатами Америки, Великобританією, ФРН, Францією, Японією, які були її головними торгово-економічними партнерами. ПАР, що є найважливішим джерелом золота і стратегічної сировини для світового ринку, мала для Заходу першорядне значення.

З наростанням південноафриканського конфлікту ускладнилися відносини Заходу з "третім світом". Відкрита захист системи расової нерівності, що існувала в ПАР, ставала для Заходу все більш складною, в тому числі внаслідок широкої міжнародної кампанії проти апартеїду, в яку були залучені багато громадські рухи та неурядові організації Північної Америки та Західної Європи

Прагнучи послабити режим апартеїду, в середині 1980-х років, внутрішня опозиція расистського режиму і її прихильники в демократичних країнах Заходу закликали ООН до введення жорстких економічних санкцій проти ПАР, включаючи такі заходи, як обмеження торговельних зв'язків та вивезення інвестиційних фондів. До санкцій приєднався ряд міжурядових організацій, в тому числі Європейське співтовариство, Співдружність націй. Країни ЄС, Канада і США ввели санкції, незважаючи на запеклий опір деяких політичних сил, зокрема, Республіканської партії в США і Консервативної партії Великобританії.

Економічні санкції надали сильний психологічний вплив на білих правителів ПАР і сприяли поступовому переходу країни до многорассовому демократичному суспільству на початку 1990-х років. По мірі здійснення цього переходу в 1992-1994 санкції були поступово скасовані.

З 1994 в силу об'єктивних умов ПАР стала провідною політичною і економічною регіональною державою на Півдні Африки. ПАР підтримала проведення переговорів про припинення вогню в Анголі, Мозамбіку і Конго.

Одним з головних і новим напрямком зовнішньої політики ПАР на початку 90-х років стало встановлення офіційних контактів з Радянським Союзом, а пізніше з Росією та іншими членами СНД. Протягом всієї історії існування Південної Африки антикомуністичний курс був характерною рисою її зовнішньополітичної діяльності.

Зі свого боку, Радянський Союз, розірвавши консульські відносини з ПАР у 50-х роках, незмінно проводив політику засудження режиму апартеїду, надавав політичну та військово-політичну допомогу силам національного визволення на Півдні Африки, активно підтримував антирасистські і антиколоніальні тенденції у світовій політиці.

У лютому 1991 р. між СРСР і ПАР було підписано угоду про створення в Москві і Преторії, при посольствах Австрії, секцій інтересів двох країн. 28 лютого 1992 р. Росія і ПАР встановили між собою дипломатичні відносини.[3]Встановлення дипломатичних відносин між Росією і ПАР активно сприяло товариство "Росія -- Південна Африка", що розвиває ділові, наукові та культурні відносини на неурядовому рівні.

Незважаючи на труднощі в обох країнах, у відносинах між ними настав етап, який характеризується прагненням до співробітництва на рівноправній і взаємовигідній основі, свідченням чого стало підписання в жовтні 1993 р. угоди про торговельно-економічне співробітництво між Російською Федерацією і Південно-Африканською Республікою.

У 1994 ПАР знову стала повноправним членом Організації Об'єднаних Націй.

Похожие статьи




Геополітичне положення - Економіка і географія Південно-Африканської Республіки

Предыдущая | Следующая