Економічний розвиток країни - Географічне положення та економічний розвиток Грузії

Грузія -- промислово-аграрна країна, що розвивається. Основні галузі промисловості: сталеплавильна, авіаційна, машинобудівна, електромоторна, текстильна, хімічна, винна. Транспорт: залізничний, автомобільний, морський, трубопровідний. Гол. морські порти: Батумі, Поті. Головний аеропорт країни -- Тбілісі. Завдяки географічному положенню між Європейською Росією і Азією територія Грузії має важливе транзитне значення, особливо для виходу сусідніх Азербайджану і Вірменії до Чорного моря.

Протягом 2003-2011 рр. економіка Грузії щорічно зростала на 4-12%, станом на 2010 рік ВВП Грузії сягнув 22,44 млрд доларів США. У 2011 році економіка країни зросла на 6,5%, згідно з рейтингом Doing Business це третій результат у світі. Зовнішньоекономічна діяльність Грузії переорієнтувалась на країни Європи, та середньої Азії. Так в 2009 році, географічна структура експорту Грузії була наступною: Туреччина 19,9%, Азербайджан 14,6%, Канада 10,3%, Вірменія 7,8%, Україна 7,3%, Болгарія 7,2%. Імпорт: Туреччина 17,9%, Україна 9,5%, Азербайджан 8,6%, Німеччина 6,8%, Росія 6,6%, США 5,1%.

Майже все промислове виробництво Грузії сконцентроване у рівнинних районах країни. Більше ніж половина підприємств розташовані в містах Тбілісі, Руставі (на південний схід від Тбілісі) і Кутаїсі (у Західній Грузії). Найвищий рівень економічного розвитку в східно-центральному регіоні (Тбілісі-Руставі), за ним ідуть західно-центральний регіон (Кутаїсі - Зестафоні), Абхазія, Південна Осетія і південні райони.

Незважаючи на тенденції до рівномірного розташування господарських об'єктів шляхом розширення видобутку вугілля і тальку, виробництва електроенергії в Абхазії, заготівлі лісу в Південній Осетії та розвитку агропромислових комплексів по всій республіці, територіальні відмінності зберігаються і відповідно загострюються етно-регіональні протиріччя. Темпи росту промисловості в Абхазії і Південній Осетії набагато нижчі, ніж у Грузії в цілому. Найбільше зайняті у сільському господарстві абхази, їх частка найвища порівняно з будь-якою іншою етнічною групою колишнього СРСР. Понад 70% всіх зайнятих у промисловості сконцентровані в Центральній Грузії.

Гідроенергетичний потенціал Грузії оцінюється у 88,5 млрд. КВт/год за рік і перевищує сумарний гідроенергетичний потенціал Великобританії, Швейцарії і Германії. Навіть використовуючи менше 10% потенціалу, гідроенергетика виробляє майже половину всієї електроенергії в країні. В Грузії діють 72 електростанції, 64 з яких - ГЕС. Але задовольняється лише 3/4 попиту на електроенергію.

Запаси інших енергоносіїв - вугілля, нафти і природного газу - незначні. Видобуток вугілля скорочується. Вугільні шахти, розташовані поблизу міст Ткварчелі і Ткібулі на заході Грузії, забезпечують лише половину коксу, необхідного для Руставського металургійного заводу, їх вклад у виробництво електроенергії незначний. Нафтовидобувна промисловість /родовища в Кахетії/ розвинута слабко: у 1997 р. видобуто лише 120 тис. тонн нафти. Місцева нафта забезпечує всього 4% потреб країни; інша частина імпортується з Росії та Азербайджану. Проте нафтопереробний завод і нафтосховища в Батумі, що забезпечуються по трубопроводах з бакинських нафтових промислів, є перспективними об'єктами нафтового господарства кавказького регіону. Природний газ, що забезпечує 44% потреб країни з пального, надходить з інших країн, в першу чергу з Туркменістану.

Хоча країні багато на різноманітні корисні копалини, гірничовидобувна промисловість у Грузії розвинута слабко. Виняток становить лише видобуток марганцю, рудники якого в Чіатурі у 1970-х роках давали чверть всього видобутку марганцю в СРСР. В середині 1990-х років запаси марганцю в Грузії становили 200 млн. тонн. Родовища вугілля в Абхазії і нафти у Східній Грузії не здатні забезпечити потреби енергетики і металургійної промисловості.

В Грузії є невеликі родовища міді, свинцю, вапняку і бариту, що підтримують розвиток кольорової металургії і хімічної промисловості, зокрема виробництво азотних добрив і медикаментів. В числі інших важливих видів мінеральної сировини - тальк, діатоміт, мергелі, доломіти, вапняки, мармур, вогнетривка глина та інше. Грузія багата на мінеральні джерела.

Мінеральна вода "Боржомі" і марганець були візитними картками обробної промисловості Грузії. Гірничовидобувна промисловість Грузії має перспективи подальшого розвитку, однак масштаби виробництва залежатимуть від внутрішнього і зовнішнього ринків збуту.

Оброблювані землі займають менше ніж 20% території Грузії. Раніше селяни не могли використовувати болотисті грунти уздовж морського узбережжя, але за роки радянської влади більшість цих земель було осушено. Важко було обробляти і землі в посушливих районах на сході, але вони використовувалися в сільськогосподарській діяльності завдяки широкому розвитку іригації.

Незважаючи на згадані проблеми, сільське господарство Грузії досягло великих успіхів і залишалося головним джерелом процвітання республіки. В період з 1913р. по 1980 р. випуск сільськогосподарської продукції зріс більше ніж у 10 разів. Грузинські селяни здавна використовували родючі грунти і теплий клімат країни для вирощування таких культур, як цитрусові, тютюн і чай, які є основою харчової промисловості. Коли радянський ринок був закритий для конкуренції з боку іноземних товарів, Грузія мала монополію на виробництво чаю і цитрусових. У зв'язку з необхідністю більшої кількості робочих рук для вирощування і збирання таких спеціалізованих культур, як чай, тютюн і виноград, постійно утримувався високий рівень зайнятості.

До приватизації землі в 1992 р. грузинське сільське господарство було організоване у формі колгоспів і радгоспів. Хоча не існувало приватної власності на землю, селяни і деякі місцеві жителі отримували в оренду земельні ділянки для вирощування продукції для особистого використання чи на продаж. Незважаючи на невелику площу цих ділянок, врожаї там були вдвічі вищими, ніж у колгоспах і радгоспах. Існували обмеження і на кількість голів домашніх тварин у приватних господарствах. Приватники поставляли майже половину сільськогосподарської продукції республіки, в тому числі 64% м"яса, 54% молока і 43% яєць; їм належала понад половина поголів"я домашньої худоби (в основному, великої рогатої, овець і свиней).

До 1992 р. понад 80% посівних земель були зайняті зерновими і кормовими культурами. Із загальної площі зернових 40% становила кукурудза і майже 40% - озима пшениця. Також вирощувалися бобові, тютюн, картопля та овочі. Виноград, цитрусові та інші фрукти, а також чай займають 34% родючих земель. Найважливішою сільськогосподарською продукцією після зернових є виноград винних сортів. Грузинські виноградники становили 1/8 всіх виноградників СРСР, і понад 10% загального обсягу сільськогосподарського виробництва належало продукції з винограду. Грузія виробляє 500 різних сортів вина. Виноробство сконцентроване переважно на сході країни, в Кахетії. Цитрусові давали близько 8% вартості всієї сільськогосподарської продукції Грузії. Субтропічні фрукти становили 8%, тоді як чай, плантації якого займали лише 2% оброблюваної території давав майже 20% всієї продукції.

Тваринництво в Грузії спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби, свиней і овець. Розвинуте птахівництво. Розвиток тваринництва ускладнюється такими чинниками як висока щільність тварин на землі, низький рівень механізації і практики відгінного вівчарства. Вівці і свині вирощуються в основному в горах і передгір'ях.

Похожие статьи




Економічний розвиток країни - Географічне положення та економічний розвиток Грузії

Предыдущая | Следующая