Вплив грошової системи на економіку України, Передумови та шляхи подолання інфляції в Україні - Вплив грошової системи на економіку України

Передумови та шляхи подолання інфляції в Україні

Інфляція є багатогранним, складним процесом, який чітко відображає всі основні проблеми й суперечності економіки. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду більшості населення.

Інфляція -- явище досить складне за формою її прояву та за сукупністю чинників, що її спричинюють. Зовні вона виявляється в зростанні цін на товари і тарифів на послуги, у падінні валютного курсу національних грошей, у поглибленні товарного дефіциту. Усі ці явища є проявом знецінення грошей, незалежно від причинно-наслідкових зв'язків між грошима і товарами на ринку. Як відомо, поступове зростання цін спостерігається протягом усієї історії розвитку товарного виробництва і ринку.

Невеликі темпи інфляції позитивно впливають на економіку, ведуть до підвищення обсягу інвестицій, а, отже, до нарощування обсягів виробництва, збільшенню доходів фірм і працівників. Однак, прискорюючись, інфляція перетворюється в серйозне гальмо економічного розвитку, різко загострюючи соціальну ситуацію в суспільстві.

Інфляція - це знецінювання грошей, яке проявляється як постійне підвищення загального рівня цін у результаті перевантаження сфери обігу грошовою масою, не забезпеченої матеріальними цінностями. Серед негативних наслідків, викликаних інфляцією, виділяють такі, як зниження рівня життя населення; зниження реальної вартості накопичених грошей; падіння виробництва; погіршення умов життя переважно в представників соціальних груп із твердими доходами та інші.

За чинниками, що спричинюють інфляційний процес, можна виділити багато видів інфляції. Проте на практиці всі ці чинники часто діють одночасно, накладаючись один на одного. Тому чітко вичленити такі види інфляції практично неможливо, і в літературі за цим критерієм заведено виділяти лише два види інфляції:

- інфляцію витрат (пропозиції); - інфляцію попиту.

Ці два види інфляції, по суті, виділені залежно від того, з якого боку здійснюється тиск на ціни - з боку пропозиції чи з боку попиту. Такий тиск на ціни з кожного боку може провокуватися багатьма чинниками, а відтак інфляція витрат і інфляція попиту є багатоскладовими її видами.

Інфляція витрат спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також падіння продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання в структурі виробництва галузей з уповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад, послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагою виробництва предметів споживання тощо. В усіх цих випадках, щоб зберегти обсяги виробництва і пропозиції на попередньому рівні, необхідно збільшувати грошові виплати, що призведе до зростання попиту, а отже і цін. Якщо грошові виплати не збільшувати, то вказані чинники призведуть до скорочення виробництва і пропозиції, що при попередньому попиті теж підштовхуватиме ціни вверх. Тут теж виникне "зайвий" попит, що провокуватиме зростання цін.

Інфляція попиту спричинюється тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, тому її ще називають монетарною інфляцією. Саме зростання пропозиції грошей може бути викликане використанням сеньйоражу для покриття бюджетного дефіциту чи переходом до ліберальної монетарної політики або обома чинниками одночасно.

На перший погляд, складається враження, що інфляція попиту розвивається цілком самостійно відносно інфляції витрат. Насправді вони між собою тісно пов'язані, по суті є двома проявами одного й того ж самого явища інфляції як глибокої і тривалої розбалансованості економіки.

Таким чином причиною інфляції є порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей в обігу перевищує потребу в них. Це й викликає зростання загального рівня цін. Провідним чинником інфляції є зростання грошової маси. Проте саме по собі зростання грошової маси не спричиняє інфляції. Інфляція з'являється лише тоді, коли темпи зростання грошової маси випереджають не тільки темпи зменшення швидкості обігу грошової одиниці, а й темпи зростання суспільного продукту, реалізацію якого й обслуговує грошова маса.

Залежно від сили згубної дії на економіку розрізняють інфляцію:

- повзучу (якщо ціни зростають темпом до 10% на рік); - галопуючу (при темпах зростання цін від 10 до 100% на рік); - гіперінфляцію (темпи зростання цін перевищують 100% на рік).

Повзуча інфляція - така інфляція, що досягає щорічно не більше одноцифрового числа і проявляється у постійному зростанні цін. За повзучої інфляції безгосподарність і марнотратство, некомпетентність та економічна неграмотність керівництва країни покриваються за рахунок народу. Деякі економісти у нас і за кордоном вважають, що повзуча інфляція до 5% на рік не є серйозною загрозою, бо має такі позитивні наслідки, які абсолютно переважають негативні. До того ж вона піддається контролю, може бути регульована, за умов ринкової економіки непомітне зростання цін є важливим важелем збалансування попиту та пропонування. З цим умовно можна погодитися, бо повзуча інфляція і справді не спричинює швидкоплинних і виразних негативних явищ в економічному житті.

Водночас вона здатна виступати дійовим фактором збалансування грошово-фінансових і матеріально-речових ресурсів, прискорення технічного переозброєння виробництва, стимулює товаровиробників постійно дбати про зниження матеріалоємності і затрат живої праці. Проте вказані переваги повзучої інфляції можна досягти лише за умов вільного ринку, конкуренції й підтримання рівноваги попиту - пропозиції.

Галопуюча інфляція - це така інфляція, яка набуває розміру двозначного числа щорічно. Вона супроводжується стрімким, стрибкоподібним підвищенням цін, охоплює всі сфери господарського життя й викликає серйозні негативні наслідки в економіці та соціальній сфері. Зростання індексів галопуючої інфляції практично не кероване і набуває хронічного характеру.

Гіперінфляція - надвисока і вкрай небезпечна інфляція, що, як правило, веде до економічного паралічу, провокування гострих соціальних конфліктів та непередбачених катаклізмів, На передній план діяльності уряду висувається емісійна діяльність, потужність друкарського верстата. За умов гіперінфляції гроші починають втрачати свої функції, падає їх роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв'язків на основі бартерного обміну, порушується механізм дії фінансів і кредиту, розвиваються інші стихійні процеси в економіці.

Для оцінки грошово-кредитної політики в умовах інфляції, необхідно вияснити природу та причини цього явища.

Динаміка індексу інфляції за 2003-2007 рр. наведена на рис. 3.1.

Як видно з рис. 3.1., за період 2003-2007 рр. має місце суттєве зростання інфляції, хоча у 2006 р. індекс інфляції був нижчим, ніж у 2005 р. Проте вже починаючи з 2006 р. значення цього показника знову почало збільшуватися.

Рис. 3.1 Динаміка індексу інфляції за 2003-2007 рр. (грудень до грудня попереднього року) (за даними Держкомстату)

Завдяки відповідній спрямованості грошово-кредитної політики, індекс споживчих цін (Додаток Д) у 2005 р. (110.3% у розрахунку до грудня попереднього року) був нижчим, ніж у 2004 р. (112.3%). При цьому упродовж 2005 року спостерігалася тенденція до уповільнення інфляційних процесів. Про послаблення інфляційних тенденцій свідчить і динаміка індексу цін виробників промислової продукції, який у 2005 році становив лише 109.5% порівняно із 124.1% у 2004 р.

З метою упередження негативного впливу монетарного чинника на інфляційні процеси Національний банк упродовж 2005 року:

- кілька разів підвищував вимоги до банків з формування обов'язкових резервів шляхом як підвищення нормативів резервування, так і через повне вилучення готівки в касах банків з джерел покриття обов'язкових резервів. Також було збільшено обсяг резервів, який має зберігатися щоденно на початок операційного дня на коррахунку банку в Національному банку України. Загалом, за даними монетарного огляду НБУ, зазначені заходи дозволили нейтралізувати вільну ліквідність банків на суму понад 3 млрд. грн.; - здійснив операції по мобілізації коштів; - підвищив та підтримував на порівняно високому рівні ставки за своїми щоденними операціями; - підвищив облікову ставку до 9.5% (Додаток ).

При цьому політика з регулювання грошово-кредитного ринку була досить гнучкою - у періоди тимчасового зниження ліквідності банків Національний банк забезпечував в необхідному обсязі її підтримку.

Порівняно високе значення індексу споживчих цін у 2006 році (111.6%), на відміну від попереднього року (110.3%) було наслідком насамперед підвищення адміністративно регульованих тарифів на послуги і не мало під собою істотного монетарного підгрунтя.

В умовах уповільнення темпів зростання монетарної бази Національний банк для забезпечення належного рівня ліквідності банків активно використовував механізм обов'язкового резервування. Загалом з урахуванням усіх заходів щодо коригування вимог до формування банками обов'язкових резервів у 2006 році, за даними монетарного огляду НБУ, відбулося вивільнення коштів обов'язкових резервів на суму понад 10 млрд. грн.

Крім коригування вимог з формування банками обов'язкових резервів, Національний банк для забезпечення належного рівня грошової пропозиції використовував і інші монетарні інструменти та механізми, що сприяло збереженню рівноваги на грошово-кредитному ринку та закріпленню позитивних тенденцій як в монетарній сфері, так і в реальному секторі економіки.

Незважаючи на пожвавлення інфляційної динаміки впродовж останніх місяців 2006 р., Національний банк України не вживав істотних заходів рестрикційної спрямованості.

Прискорення темпів інфляції було зумовлено передусім чинником адміністративного шоку внаслідок істотного підвищення житлово-комунальних тарифів. Одночасно динаміка цін на більшість інших товарів та послуг, за якими обчислюється індекс споживчих цін, була досить стриманою. Проведення жорсткої монетарної політики за таких умов могло б призвести до погіршення умов функціонування тих секторів економіки, яких прямо торкнувся адміністративний шок.

Під час опрацювання тактики дій в умовах посилення інфляційного тиску також враховувалося те, що застосування традиційних монетарних механізмів та інструментів в умовах посилення ролі зовнішніх запозичень у структурі ресурсної бази банків має обмежений ефект, а за певних умов навіть може призвести до небажаних наслідків. Адже монетарні інструменти центрального банку впливають насамперед на гривневу частину грошової маси. Подорожчання гривневих ресурсів робить ще більш привабливим запозичення коштів за кордоном, продукуючи накопичення макроекономічних і пруденційних ризиків.

З огляду на це, заходи Національного банку концентрувалися не лише на кількісному обмеженні грошової пропозиції, а й на досягненні якісного ефекту з упередження виникнення дисбалансів на фінансовому ринку.

Керуючись саме такими міркуваннями, Правління Національного банку України в 2007 р. спрямовувало свої зусилля передусім на посилення привабливості проведення операцій у національній валюті та поступове обмеження економічними методами обсягів залучення коштів за кордоном. Такі заходи, зокрема, включали:

- уведення з 20 листопада 2007 р. до складу зобов'язань банків, які підлягають обов'язковому резервуванню, коштів, які залучені банками від банків-нерезидентів та фінансових організацій-нерезидентів (цей захід також певним чином вплинув і на обсяг ліквідності банківської системи); - підвищення коефіцієнтів резервування за кредитами, наданими в іноземній валюті - відповідні зміни до Положення про порядок формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків були внесені в березні 2007 р.; - підвищення вимог щодо оцінки якості кредитних операцій - відповідні зміни до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків були внесені в липні 2007 р.; - запровадження вимог щодо покриття регулятивним капіталомвалютного ризику та ризику довгострокової ліквідності, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, - відповідні зміни до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні були внесені в грудні 2007 р.

Підвищення цін - одна із ключових проблем, яка постала перед урядом України з початку 2008 р. Індекс інфляції у грудні 2007 року до грудня 2006 року становив 116,6%, а за січень-березень 2008 року до грудня 2007 року - 109,7%. Причому помісячні темпи підвищення цін демонструють тенденцію до зростання: за січень - 2,9%, за лютий - 2,7%, за березень - 3,8%.

У річному обчисленні (до відповідного періоду попереднього року) темпи інфляції вже наближаються до рекордних показників 2000-го року (рис. 3.2).

Як видно із даних рис. 3.2, приріст обсягів грошової маси (сфера відповідальності Національного банку України) в 2004-2007 роках відбувався темпами, які значно перевищували темпи інфляції. А її динаміка не те що не збігалася - відбувалась у напрямку, протилежному динаміці росту цін: зниження темпів інфляції 2005 року (110,3%) відбувалося на тлі рекордних темпів приросту грошової маси (М1 - 146,9%, М2 - 154,4%), а істотне зниження темпів приросту грошей 2006 року (М1 - 125,1%, М2 - 134,5%) не сприяло зниженню інфляції, яка почала наростати (111,6%).

Рис. 3.2 Співвідношення темпів росту грошової маси та індексу інфляції за 2004-2008 рр.

У січні-березні 2008 року (122,5%) ціни підвищуються за умов незначного збільшення грошової маси (М1 - 101,1%, М2 - 105%). Це доводить безпідставність підозр щодо того, що ціни ростуть через зростання Складова грошової маси, яка безпосередньо представляє грошовий попит (М0 - гроші поза банками), з початку року не лише не збільшилась, а скоротилася на 1,2 млрд. гривень.

Аналіз перебігу інфляційних процесів в Україні за 2004-2008 роки вказує, що ми маємо справу не з класичною інфляцією, за якої ціни підвищуються у залежності від збільшення кількості грошей в обігу (інфляція попиту).

Оскільки розвиток інфляції безпосередньо не пов'язаний із монетарними факторами, то, очевидно, що не принесе очікуваних результатів такий традиційний набір антиінфляційних заходів, які вже задіяні урядом та Нацбанком, як:

- зменшення грошової маси; - скорочення бюджетного дефіциту (Державний бюджет України за перший квартал 2008 року виконано з профіцитом 1,2 млрд. грн.); - підвищення відсоткових ставок за кредитами тощо.

Проведемо оцінку динаміки цін виробників промислової продукції та її вплив на зміну індексу інфляції в Україні у 2004-2008 рр.

Рис. 3.2 Динаміка цін за 2000-2007 рр. (грудень до грудня попереднього року, %) (За даними ДЕРЖКОМСТАТУ України)

Огляд даних, наведених на рис. 3.2, вказує на наявність прямо пропорційної залежності у змінах цін виробників промислової продукції та цін споживчого ринку в Україні за період із початку третього тисячоліття. Причому за 2002-2007 роки окреслилась тенденція випереджального росту цін у виробничій сфері. Отже, інфляція в Україні на цьому етапі має яскраво виражений характер "інфляції витрат" - підвищення споживчих цін відбувається згідно з ростом цін у сфері виробництва (із певним часовим лагом).

Тому урядові цього року не вдасться подолати інфляцію на споживчому ринку без вирішення питання про зниження темпів росту цін у виробничій сфері. Цю проблему Кабінет Міністрів вже успішно розв'язував протягом 2005 року: завдяки зниженню темпів росту цін виробників промислової продукції зі 124,1% (за підсумками 2004 року) до 109,5% (за 2005 рік), ріст споживчих цін становив 110,3% до 112,3% за 2004 рік.

На сьогоднішній день має місце потужний інфляційний потенціал, який сформувався у виробничій сфері. Пов'язаний він, зокрема, зі значним підвищенням цін на природний газ, нафту та нафтопродукти. Причому тенденції світових ринків у цьому плані невтішні для України. Тільки за березень 2008 року за зростання промислових цін на 6,6% ціни у сфері виробництва і розподілення електроенергії, газу та води підвищились на 14,5%. Загострилася проблема монополізації окремих сегментів ринку та порушення принципів конкурентного ціноутворення.

Індекс інфляції за своєю статистичною характеристикою - це індекс росту споживчих цін. Згідно з чинною в Україні методологією, його розраховують відповідно до вагової структури товарів-представників у "споживчому кошику", де 55% займають продукти. Тому визначальною для оцінки інфляції є ситуація в агропромисловому комплексі (АПК). Вантаж проблем, які накопичились у АПК, і є головним фактором, що визначає потенціал інфляції в Україні.

Окрім підвищення цін реалізації сільськогосподарської продукції (138% у 2007 р.), свій вклад у розвиток інфляції, як видно з рис.3.3, внесла й переробка згаданої продукції. Значне перевищення темпів приросту цін, за якими реалізують сільськогосподарську продукцію, та цін її переробки вказує на те, що потенціал "розкручування інфляції" на споживчому ринку цього року ще далеко не вичерпаний.

Очевидно, що для подолання цього явища уряду необхідно задіяти заходи, адекватні його природі як "інфляції витрат".

В умовах "інфляції витрат" уряду України необхідно задіяти фактори, спрямовані на підвищення продуктивності та нарощення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Тому оптимістичні прогнози щодо урожаю-2008 уже самі по собі є антиінфляційним фактором.

співвідношення цін реалізації сільсько-господарської продукції, цін переробки та споживчих цін у 2004-2008 рр. (за даними держкомстату україни)

Рис. 3.4 Співвідношення цін реалізації сільсько-господарської продукції, цін переробки та споживчих цін у 2004-2008 рр. (За даними ДЕРЖКОМСТАТУ України)

Необхідне також упорядкування відносин виробників сільськогосподарської продукції з переробниками та реалізаторами.

Подолання інфляції витрат - це питання стратегії політики економічного розвитку країни, а саме: підвищення її конкурентоздатності, обмеження монополізму, диверсифікація поставок енергоносіїв, розвиток альтернативної енергетики та енергозбереження тощо.

Однак наразі для захисту населення України від інфляції витрат задіяні такі заходи, як випереджальне у порівнянні з підвищенням споживчих цін збільшення грошових доходів населення. Саме цей шлях і обрав уряд. Завдяки проведеному з початку року підвищенню заробітних плат та пенсій номінальні грошові доходи населення за січень-лютий 2008 року у порівняні з відповідним періодом попереднього року збільшились у півтора рази. Це дозволило не лише нейтралізувати інфляційний ріст цін, але й забезпечити підвищення життєвого рівня громадян України: реальні доходи у порівнянні з відповідним періодом минулого року зросли на 23,4%, що вдвічі вище відповідного показника 2007 року (11,7%).

Важливим антиінфляційним заходом уряду є перехід, починаючи з 1 квітня 2008 року, до виплати пенсій усім категоріям пенсіонерів та всіх видів соціальних виплат громадянам на рівні, не нижчому прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян - 481-єї гривні. Наразі актуальним є перегляд рівня цього соціального стандарту з урахуванням темпів інфляції, що склалися з початку 2008 року.

З огляду на таку спрямованість антиінфляційних заходів, можна зауважити розкручування інфляційної спіралі: для захисту від інфляції підвищуються грошові виплати населенню, що, у свою чергу, призводить до зростання попиту і, відповідно, до підвищення цін. Однак класична "інфляційна спіраль заробітної плати і цін" не діє в умовах "інфляції витрат".

Світовий досвід країн ринкової економіки знає два основних способи регулювання інфляційного процесу: кейнсіанський і монетаристський. Кейнсіанський метод передбачає розширення впливу держави на економіку, підвищення її регулюючої ролі в кредитно-відсотковій політиці, а монетаристський, проти якого виступають усі прихильники унітарної держави, - впровадження таких дій, як самоусунення держави з економічного життя, відмова від дотацій на соціальні та інші потреби. Звичайно, в країнах, де такі дотації не мають істотного значення, монетаристські дії дають значний позитивний ефект. Однак очевидно, що застосування цього методу у нас нині неможливо, бо неможливо раптово припинити субсидії на культуру, сільське господарство чи багатодітним сім'ям.

Отже, про пряме запозичення того чи іншого методу нашою економікою не йдеться. Водночас деякі елементи цих напрямів, зокрема встановлення економічно обгрунтованої ставки відсотків за кредит, регулювання зайнятості, валютного та грошового обігу, необхідно негайно використати. Кредитна політика держави має бути обов'язково вигідною як для боржника, так і для кредитора, щоб забезпечити останньому кошти на покриття витрат і дотацій, прибуток для вдосконалення матеріально-технічної бази кредитного закладу.

Економічно обгрунтована ставка кредиту негайно дала б позитивні результати, тому що підвищення плати за кредит на кожен відсоток, як свідчить світовий досвід, веде до зменшення кількості грошей в обігу відповідно на 4%, а грошей - готівки на руках громадян - на 2%.

В Україні, щоб оволодіти ситуацією в грошовому обігу та кредитуванні, необхідно в найкоротший час вдатися до регулювання обсягу сукупної грошової маси, застосувавши для цього такі спеціальні інструменти та методи:

- резервні вимоги, тобто норматив депонування частини вкладів комерційних банків на безвідсоткових рахунках Національного банку України (він становить 15% статутного фонду комерційного банку); - квоти і форми рефінансування банків; - гнучку відсоткову політику; - нормативи ліквідних коштів комерційних банків та обов'язкових інвестицій у державні папери тощо.

Змінюючи нормативи резервів та ставки операцій рефінансування, Національний банк зможе збільшувати (зменшувати) величину ліквідності комерційних банків і тим активно впливати на інфляційний процес. При цьому основою регулювання грошової системи України має стати насамперед ліквідація штучного поділу готівкового й безготівкового обігу та перехід до цивілізованого регулювання сукупного грошового обігу. Гривня мусить мати однакову купівельну силу в будь-якій формі і в будь-яких операціях. Світова практика свідчить, що для цього потрібно зняти всі необгрунтовані обмеження з безготівкових платежів та розрахунків і паралельно ввести граничні межі загального зростання грошової маси в обігу.

Виходячи з нинішнього стану грошового обігу в Україні, Національному банку варто терміново розробити надзвичайну програму розвитку безготівкових платежів і водночас можливого обмеження питомої ваги готівки, яка найбільше піддається інфляційному знеціненню. Напевно, доречним були б також більш широке запровадження "електронних грошей", карток споживача, обмеження максимальних готівкових платежів, формування такої відсоткової політики, коли зберігання готівки поза банком стає невигідним. Чіткішим має бути розмежування сфері діяльності Національного банку та державного бюджету; без цього грошова система будь-якої країни ніколи не стане безінфляційною. Необхідно законодавче заборонити пряме фінансування державного бюджету з коштів Національного банку, а також купівлю за його кошти державних облігацій Міністерства фінансів, тому що це рівнозначно емісії, порушує нормальне регулювання грошового обігу й неухильно веде до інфляції. Виникнувши не за часів незалежності України, інфляція настільки деформувала всі фази відтворення сукупного суспільного продукту, що нині стала найнебезпечнішою загрозою для збереження державності. Будучи наслідком багатофакторного процесу, вона може бути приборкана лише в результаті оперативного застосування взаємоузгодженого комплексу заходів в усіх сферах господарського і суспільного життя.

Вплив грошової системи на економіку України, Передумови та шляхи подолання інфляції в Україні - Вплив грошової системи на економіку України

Передумови та шляхи подолання інфляції в Україні

Похожие статьи