Суть, призначення та типи фінансової політики - Ефективність фінансової політики України в умовах ринкової економічної трансформації

Фінансова політика - одна з найважливіших частин економічної політики. Вона проявляється у використанні державних фінансових ресурсів, регулювання доходів і витрат, формуванні та виконанні держбюджету, в податковому регулюванні, в управлінні грошового обігу, у впливі на курс національної валюти. Функціонування фінансової системи спрямоване на вирішення конкретних завдань, які стоять перед суспільством. Цим завданням призначаються і організація фінансових відносин у суспільстві, і процеси руху та розміщення фінансових ресурсів та ціноутворення на них, і пропорції між їх централізацією та децентралізацією, і порядок формування, розподілу і перерозподілу доходів, і спрямованість витрат окремих суб'єктів підприємницької діяльності, громадян та держави, і структурний співвідношення між окремими сферами та ланками фінансової системи, і характер взаємовідносин між ними, і пропорції між індивідуальним і суспільним споживанням. При цьому можливо практично нескінченну кількість варіантів організації фінансових відносин і фінансової діяльності, з яких необхідно вибрати саме той, який більше підходить даній країні у даний час. Вибір цих варіантів і становить основу фінансової політики, що проводиться державою. Фінансова політика - комплекс заходів, які здійснюються державою в межах даних йому функцій і повноважень у сфері фінансової діяльності суб'єктів господарювання і фінансових інститутів, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей. Вона спрямована на забезпечення ефективного розподілу і перерозподілу наявних фінансових ресурсів держави для найкращого задоволення потреб відтворення і зростання суспільного багатства. Фінансова політика відображає суб'єктивну сторону функціонування фінансів. Самі по собі фінанси і фінансова система є об'єктивними явищами. Вони існують незалежно від волі окремих суб'єктів фінансових відносин. Суб'єктом складання фінансової політики є держава в особі вищих органів влади і управління та основних фінансових органів - Міністерства фінансів та центрального банку, а суб'єктами реалізації - фінансові органи та інститути. При цьому формування фінансової політики включає концептуальне визначення напрямів і заходів цієї політики з позицій вирішення поставлених завдань соціально-економічного розвитку (вищі органи влади і управління) та розробку конкретних заходів щодо реалізації поставлених завдань (Міністерство фінансів і центральний банк). Своє конкретне втілення фінансова політика має у фінансовому механізмі держави. Фінансовий механізм - інструмент фінансової політики, що представляє собою систему встановлених державою форм, видів та методів організації фінансових відносин. З одного боку, фінансовий механізм включає в себе системи фінансового планування, регулювання та контролю, систему грошових розрахунків, систему фінансових важелів та стимулювання, фінансових норм і нормативів, показників, державні банківські та фінансові резерви. Також фінансовий механізм можна представити у вигляді сукупності механізмів функціонування окремих ланок фінансової системи: фінансова політика україна пріоритетний

    - функціонування бюджетного механізму; - механізм функціонування фінансів підприємств, установ та організацій; - механізм функціонування позабюджетних фондів; - механізм функціонування місцевих фінансів; - функціонування страхового механізму; - механізм функціонування фінансового ринку.

Фінансова політика розглядається у широкому і вузькому розумінні. У широкому сенсі вона відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики. Монетарна політика являє собою комплекс дій і заходів у сфері грошового ринку. Її механізм грунтується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів. Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання. Вона здійснюється шляхом проведення різних методів мобілізації державних доходів та розподілу цих коштів за окремими напрямками державних видач. Саме фіскальна політика становить основу фінансової політики у її вузькому сенсі.

Основними цілями фіскальної політики є:

    - згладжування коливань економічного циклу; - стабілізація економічного зростання; - досягнення високого рівня зайнятості та поміркованих темпів інфляції.

Одночасно фіскальна політика більш широка, оскільки включає також політику у сферах фондового і страхового ринків та міжнародних фінансів. Фіскальну політику можна умовно розділити по двох напрямах - на податкову і бюджетну. Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері оподаткування - встановлення видів та співвідношення податків, визначення платник і підходів до них, встановлення ставок оподаткування, надання податкових пільг. Вона відображає як потреби держави в грошах, так і вплив податків на діяльність підприємств і громадян. Бюджетна політика являє собою діяльність щодо формування бюджету держави, його балансування, розподіл бюджетних коштів. Залежно від структури бюджетних видач ця політика може мати соціальну, економічну чи військову спрямованість. Фінансова політика у сферах фондового і страхового ринків характеризується діями держави щодо розвитку та регулювання, створення відповідних гарантій клієнтам страхових компаній та інституційних інвесторів. Оскільки вказані фінансові інституції є самостійними комерційними структурами, держава може впливати на них, як і на інші суб'єкти підприємницької діяльності, тільки за допомогою регуляторної політики. Фінансова політика у сфері міжнародних фінансів пов'язана з налагодженням відносин держави з міжнародними організаціями і фінансовими інститутами, членство в яких є добровільним. З одного боку, воно передбачає членські внески, а з іншого - можливість отримання фінансової допомоги. Сутність політики полягає у визначеності щодо участі в цих організаціях та інститутах. Важливою частиною фінансової політики є боргова політика держави. Вона починається з визначення співвідношення між податковими і позиковими фінансами. Перші грунтуються на формуванні доходів бюджету за рахунок податків та обов'язкових платежів, а другі - на використанні в певних межах державних позик. Боргова політика визначає межі та умови державної позики, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу. Дієздатність фінансової політики значною мірою визначається узгодженістю її складових. І монетарна та фіскальна, і податкова і бюджетна, і політика фінансового ринку та боргова політика держави мають бути спрямовані в одну сторону. Тільки скоординована й узгоджена політика може дати позитивні результати. Фінанси являють собою єдиний організм, в якому всі складові досить тісно взаємозв'язані, а тому прорахунки в будь-якому напрямі ведуть до негативних наслідків. Фінансова політика незалежно від тривалості періоду, на який вона розрахована, і характеру завдань, які вирішуються, включає фінансову стратегію і фінансову тактику. Причому вони тісно взаємопов'язані. Стратегія визначає сутність і напрямок тактики. У свою чергу, тактичні можливості обмежують вибір стратегії, тому що нерозумно визначати стратегічні цілі і завдання, для вирішення яких недостатньо потрібних тактичних засобів. Одночасно слід зробити наголос на тому, що тільки фінансова політика, яка грунтується на об'єднанні і взаємозв'язку стратегії і тактики, їх єдності і підпорядкованості, може бути успішною. Фінансова політика, яка не має стратегічних орієнтирів, а полягає лише у вирішенні тактичних завдань, має обмежений характер і, як правило, малоефективна. Головним суб'єктом фінансової політики є держава. Воно розробляє стратегію основних напрямків фінансового розвитку суспільства на віддалену перспективу і визначає завдання на майбутній період, засоби та шляхи їх досягнення. Залежно від характеру поставлених завдань фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику. Фінансова стратегія орієнтована на тривалий період розвитку і передбачає рішення великомасштабних завдань у рамках певних економічних стратегій держави. Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань певного етапу розвитку держави і пов'язана зі зміною форм і методів організації фінансових відносин виходячи з його поточних потреб. Фінансова стратегія і тактика тісно пов'язані між собою. В якості фінансової стратегії слід розглядати фінансове оздоровлення економіки і динамічне зростання валового внутрішнього продукту, підвищення конкурентоспроможності продукції. Такі цілі можна досягти через скорочення дефіциту бюджету, зменшення інфляції, зміцнення курсу гривні, тобто фінансову тактику. Фінансова політика як специфічна галузь людської діяльності відноситься до категорій надбудови. Між нею та економічним базисом суспільства існує тісний взаємозв'язок. З одного боку, фінансова політика породжується економічними відносинами, суспільство не вільне у виробленні і проведенні політики; остання обумовлена економікою. З іншого боку, виникаючи і розвиваючись на основі економічного базису, фінансова політика має певну самостійність; у неї специфічні закони і логіка розвитку. У силу цього вона робить зворотний вплив на економіку, стан фінансів. Цей вплив може бути різним: в одних випадках за допомогою проведення політичних заходів створюються сприятливі умови для розвитку економіки, в інших - воно гальмується. При виробленні фінансової політики слід виходити з конкретних історичних умов. Вони повинні враховувати специфіку кожного етапу розвинула суспільства, особливості як внутрішньої, так і міжнародної обстановки, реальні економічні і фінансові можливості держави. Своєчасне зміну фінансової політики на основі врахування особливостей поточного моменту, назрілих потреб економічного розвитку дає можливість у більш короткий термін і з меншими витратами вирішити поставлені перед країною завдання. Важливим вимогою, що пред'являються до фінансової політики, є дотримання комплексного підходу при її виробленні та проведенні, тобто узгодження заходів, що проводяться у всіх ланках фінансової системи, шляхом їх орієнтації на виконання основної, ключового завдання певного етапу розвитку, а також забезпечення тісний взаємозв'язок між складовими частинами економічної політики - фінансової, кредитної, політики в області ціноутворення, заробітної плати. Фінансова політика, будучи формою економічної політики, покликана притаманними їй специфічними способами і методами сприяти досягненню цілей і виконання завдань, поставлених економічною політикою. Міністерство фінансів України, на яке покладається розроблення фінансової політики, готує кілька її варіантів. Вони піддаються експертній оцінці. Найбільш оптимальний варіант видається в уряд для розгляду і схвалення. Багатоваріантність розрахунків, облік безлічі факторів, використання методу "накладання" фінансових заходів на конкретну економічну ситуацію в країні, прогнозування результатів при виробленні концепції фінансової політики вимагають широкого використання математичного моделювання, електронно-обчислювальної техніки. Необхідною умовою є також наявність великої, достовірної інформації про стан справ в економічній та соціальній сферах. Враховуючи складність розробки політики, косарі доводиться розглядати різноманітні, часто суперечливі тенденції економічного розвитку, використовувати різні способи вивчення економічних процесій і явищ, застосовувати висновки теорії до конкретних життєвих обставин, класики політичної економії визначали політику як мистецтво. Метою фінансової політики є найбільш повна мобілізація фінансових ресурсів, необхідних для задоволення нагальних потреб розвитку суспільства. Відповідно з цим фінансова політика покликана створити сприятливі умови для активізації підприємницької діяльності. Велика увага приділяється визначенню раціональних форм вилучення доходів підприємств на користь держави, а також частки участі населення у формуванні фінансових ресурсів. Важливе значення надається підвищенню ефективності використання фінансових ресурсів шляхом їх розподілу між сферами суспільного виробництва, а також їх концентрації на головних напрямках економічного і соціального розвитку. У процесі вироблення фінансової політики визначаються принципи побудови фінансового механізму, що дозволяє найбільш успішно виконати перераховані вище завдання. Фінансова політика відіграє важливу роль у розвитку продуктивних із раціональне їх розміщення по території країни. Вона сприяє забезпеченню фінансовими ресурсами цільових програм, зосередженню коштів на ключових напрямках розвитку економіки, стимулювання зростання ефективності виробництва; підвищенню зацікавленості всіх регіонів у розвитку господарства, використання місцевих сировинних ресурсів.

Для реалізації фінансової політики, успішного її проведення в життя використовується фінансовий механізм. Він являє собою сукупність способів організації фінансових відносин, застосовуваних суспільством з метою забезпечення сприятливих умов для економічного і соціального розвитку. Фінансовий механізм включає види, форми і методи організації фінансових відносин, способи їх кількісного визначення. Структура фінансового механізму досить складна. У неї входять різні елементи, відповідні різноманітності фінансових відносин. Саме множинність фінансових взаємозв'язків зумовлює застосування великої кількості видів, форм і методів їх організації (елементів фінансового механізму). Держава в особі її виконавчих і законодавчих органів влади на основі ретельного вивчення дії економічних законів, закономірностей розвитку фінансів, завдань економічної та фінансової політики встановлює методи розподілу суспільного продукту, національного доходу, форми грошових накопичень, передбачає види платежів, визначає принципи і напрями використання державних фінансових ресурсів і т. д. Для ефективного використання фінансів велике значення має здійснення планування і прогнозування, нормативне оформлення застосовуваних способів організації фінансових відносин (податків, витрат та ін.), контроль за правильністю застосування різних видів, форм і методів фінансових відносин. Залежно від особливостей окремих підрозділів суспільного господарства і на основі виділення сфер і ланок фінансових відносин фінансовий механізм розподіляється на фінансовий механізм підприємств і господарських організацій, страховий механізм, а також механізм функціонування державних фінансів. У свою чергу, кожна з цих сфер включає, окрім структурні ланки. Наприклад, механізм державних фінансів підрозділяється на бюджетний і механізм функціонування позабюджетних фондів. У відповідності з територіальним поділом можна виділити фінансовий механізм держави і місцевих органів влади. При розгляді фінансового механізму з точки зору його впливу на суспільне відтворення виділяються його функціональні ланки: мобілізація ресурсів, фінансування, стимулювання і т. д. Кожна сфера і окрему ланку фінансового механізму є складовою частиною єдиного цілого. Вони взаємопов'язані і взаємозалежні. Разом з тим сфери та ланки функціонують відносно самостійно. Ця обставина викликає необхідність постійного узгодження складових фінансового механізму. Внутрішня ув'язка складових (структурних та функціональних) ланок фінансового механізму є важливою умовою його дієвості. Сфери і ланки фінансового механізму відрізняються ступенем складності і розгалуженості окремих елементів. Наприклад, для бюджетного механізму характерна система з багатьох видів податків, наявність різноманітних напрямків використання коштів та методів фінансування. На підприємствах і в організаціях визначається відношення між окремими формами грошових накопичень, розподіляється прибуток, формуються та використовуються фонди. В страхових організаціях широко розвинена система резервних фондів. Поєднання елементів фінансового механізму - форм, видів, методів організації фінансових відносин утворює "конструкцію фінансового механізму", яка наводиться в рух шляхом встановлення кількісних параметрів кожного його елементу, тобто визначення ставок і норм вилучення, обсягу фондів, рівня витрат та ін.

Кількісні параметри та різноманітні способи їх визначення є найбільш мобільною частиною фінансового механізму. Вони частіше піддаються коректуванню, чуйно реагують на зміну умов виробництва і завдань, що стоять перед суспільством. Наприклад, неодноразово змінювалися способи розподілу прибутку і пропорції її розподілу між підприємством і державою, коригувалися ставки податків та ін Діяльність держави в області фінансів здійснюється за певними правилами, з дотриманням встановлених норм. Введення юридичних норм дозволяє встановити єдині правила організації фінансових зв'язків, захистити економічні інтереси суспільства, колективів підприємств і окремих громадян. Дотримання правових норм забезпечує сувору фінансову дисципліну, дозволяє проводити єдину політику в галузі фінансів. Таким чином, право, будучи інструментом оформлення та проведення фінансової політики, чинить активний, але опосередкований (через фінансову політику та фінансовий механізм) вплив на економічний розвиток.

У сучасних умовах, коли вносяться кардинальні зміни в усі сфери життя суспільства, важливо забезпечити своєчасне рішення законодавчих проблем Незадовільний стан законодавства стримує господарську ініціативу, гальмує суспільний розвиток. Розбіжності в правовому регулюванні обертаються витратами в економіці, негативними соціальними і моральними наслідками. Формуючи фінансовий механізм, держава прагнути забезпечити його найбільш повну відповідність вимогам фінансової політики того іншого періоду, що є запорукою повноти реалізації її цілей і завдань. При цьому зберігається постійне прагнення до найбільш повної ув'язці фінансового механізму та його окремих елементів з особистими та колективними інтересами, що є запорукою ефективності фінансового механізму.

Однією з визначальних проблем трансформаційних процесів в українському суспільстві є питання підвищення ефективності економічної влади у напрямку подолання неузгодженості, суперечливості та непослідовності дій владних структур, недержавних інституцій, громадських об'єднань та суб'єктів господарювання. Причинами неефективності економічної влади на сьогодні є дефіцит вірогідної та повної інформації про стан суб'єктів господарювання, їхні наміри; стан макроекономічних показників та наміри органів державної влади; відсутність механізмів контролю за виконанням рішень органів влади; недостатня кваліфікація осіб, які здійснюють аналіз ситуації та готують прийняття політичних рішень. Подолання цих недоліків є важливим та необхідним кроком на шляху до подолання кризових явищ у трансформаційних процесах, побудови демократичного громадянського суспільства в Україні.

Похожие статьи




Суть, призначення та типи фінансової політики - Ефективність фінансової політики України в умовах ринкової економічної трансформації

Предыдущая | Следующая