Зародження та розвиток екоурбанітичних тенденцій, Екопоселення - Екоурбанізм в контексті перспектив постмодерної культури

Для адекватного розуміння всього комплексу теоретичного узагальнення, описаного у першому розділі, тим більше, для його осмислення у контексті постмодернізму, необхідні уточнення і конкретизація. Даний розділ буде присвячений детальному розгляду конкретних урбаністичних ініціатив. Звичайно, ці ініціативи різняться за масштабом, призначенням, місцем розташування і ступенем реалізації, проте для нашого дослідження такий стан речей впливає виключно позитивним чином.

Причина такої думки пов'язана, перш за все, із тим, що диверсифікація екоурбаністичних ініціатив дозволяє охопити загальне питання моєї бакалаврської роботи у більш широкій перспективі. Нижче читачу буде дана можливість простежити структуру екоурбанізму як в аспекті економіко-архітектурних перспектив, так і в якостях, що логічним чином витікають з першої, а саме[13]:

Ь Соціально-ідеологічного руху з конкретними програмними засадами;

Ь Об'єкта постмодерної культури, що й становить необхідний ракурс даного дослідження.

Екопоселення

Отже, пропоную перейти до більш детального розгляду конкретних ініціатив. Серед найбільш успішних експериментів останніх десятиліть пальма першості у цьому напрямку належить екопоселенням - особливій формі спільнот, які повертають урбаністиці людський масштаб і гармонію з природною і навколишнім середовищем завдяки технологіям і практикам сталого способу життя.

Перші проекти, що отримали назву екопоселень і стали позначати особливий вид інтенційних спільнот, виникли на початку 1970-х одночасно у двох країнах: США та ФРН. Однак імпульсом для стрімкого розвитку руху в 1990-і роки послужила поява і розвиток Глобальної мережі екопоселень (global ecovillage network or GEN), якій вдалося перетворитися на ключову активну ланку даної сфери. [27]

Спочатку ця мережа складалася з дев'яти учасників, які і по сьогодні залишаються її найбільш авторитетними членами. Цей список складають: Findhorn community (Шотландія), Farm (Теннесі, США), Lebensgarten (Німеччина), Crystal Waters (Австралія), Ековіль (Санкт-Петербург, Росія ), Gyurufu (Румунія), Ladakh Project (Індія), Manitou institute (Колорадо, США) та Асоціація сталих спільнот Данії. Дещо пізніше з'явилися безліч локальних відгалужень GEN, і. на сьогоднішній день архіви цієї організації є головною інформаційною базою з питань сталого розвитку, а сама GEN активно займається просуванням і підтримкою моделей більш щадного відношення до навколишнього середовища.[27]

Протягом останніх десятиліть екологічна сфера, що у повному сенсі слова стала індустрією, кардинально змінила поняття "екологічного", внаслідок чого воно втратило свої передумови і перетворилася на цілком споживчий механізм брендингу, змусивши багатьох забути, що "...дело не в домах, очистке воды или источниках электроэнергии. Дело в нашем мышлении и восприятии окружающего мира... [поскольку] главный объект экологического проектирования - человеческийразум". [13]

Екопоселення як житлові освітні проекти мають безпосереднє відношення до постановки аксіологічних орієнтирів, оскільки будуються на основі сприйняття навколишнього середовища як нерозривної цілісності, в якій діють єдині етичні несуперечливі принципи. На тлі цілого комплексу занепаду сучасного суспільства, серед якого можна виділити розпад традиційної сім'ї, спільнот, спустошення міст, а також фрагментарність екологічної політики, екопоселення можна вважати оазисами в метафоричній пустелі - світі, прагнення до змін якого носить лише суто декларативний характер.

Реформуючи і, по суті, створюючи новий суспільний устрій, слід особливу увагу приділяти розробці цілісного середовища проживання, тим самим демонструючи спробу вирішити головний конфлікт урбаністики і природи.

"На делепонятие "экологическогопоселения" довольно многогранно, поскольку охватывает разнообразные явления, среди которых качественные усовершенствования открытых пространств, политика транспортных ограничений, новые социальные отношения, стратегии по сбережению энергии и воды, критерии биологического строительства, включающие переоценку эстетических качеств архитектуры, а также сравнительный анализ затрат и результатов. Все эти аспекты объединяет общая направленность... на оптимизацию целого, а не максимизацию индивидуального в создании новых критериев качества жилья и самойжизни".[13]

Вже чотири декади екопоселення виступають зовсім не лабораторними експериментами зі створення сталих спільнот - того, про що багато років писали теоретики сталого розвитку, але що тривалий час залишалося під грифом вельми далекої перспективи розвитку. Безліч цілком очікуваних критичних зауважень переважно скептичного характеру з приводу утопічності подібних проектів втрачають свою спроможність у світлі практичних досягнень щодо створення зручного і здорового оточення. Велика кількість стратегічних і технологічних чинників дозволяють екопоселенням бути універсальним механізмом, здатним функціонувати в якісно різних умовах, як в індустріальних і міських, так і в неіндустріальних і сільських.

Точна цифра загальної чисельності існуючих у світі екопоселень невідома, оскільки багато з них є виключно локальними ініціативами, не пов'язаними з формальними мережами. У залежності від широти і строгості визначення, дослідники нараховують від 4-5 тис. до 15 тис поселень такого типу. Кількість жителів кожного екопоселення досить невелика - зазвичай від 50 до 2000 осіб. Якщо говорити про конкретні приклади, то: екологічні села Сасарді (Північна Колумбія) і Анхальт (Саксонія) налічують всього декілька десятків членів, в той час, як постійно зростаюча кількість жителів мережі екоміст в Шрі-Ланці вже складає більше тисячі.

Мікромасштаб екопоселень, зазвичай званий "людським" масштабом, зумовлений пошуком оптимальних умов життя, які б відповідали реальним потребам людини. Основний акцент робиться на тому, що масштаб домашнього господарства часто занадто малий, а міста - занадто великий для усвідомлення і реалізації всіх можливостей сталого способу життя.

У цій ситуації оптимальним варіантом є невеликі громади з тісними соціальними зв'язками, об'єднані спільними екологічними, економіко-соціальними і духовними поглядами. Доволі показовий факт: переважна більшість екопоселень у своєму сталому розвитку і функціонуванні прагнуть бути самодостатніми системами, залежними виключно від своїх власних локальних ресурсів, серед яких органічна їжа, відновлювальна енергія, природні будівельні матеріали, біопаливо і т. д. Цей, здавалося б логічний і закономірний факт, є, по суті, цілком вдалою спробою переосмислення значення локального в системі глобалізованого світу, яка неголослівно доводить, що засновані на місцевих ресурсах економічні системи більш екологічно чутливі й ефективні.[13; 2, c. 56]

Саме завдяки креативному використанню локальних ресурсів багатьом екопоселенням вдається вирішити свої найбільш актуальні проблеми, особливу увагу серед яких особлива увага приділяється сектору "чистої" енергетики і мінімізації транспортних потреб. Створення співвідносних з людськими потребами просторів, що мають мінімальний екологічний вплив, але забезпечують необхідне середовище для життя спільноти - ось мета і одночасно засіб екопоселень. Даний процес починається з широкого використання "зелених" будівельних технологій, але далеко виходить за їх межі. Вважається, що планування, будівництво і життя в екологічно свідомому будинку зміцнюють певні принципи повсякденного життя, на що не здатне звичайне житло. Однак екопланування не обмежується ні матеріалами, ні технологією, а простягається на багато суміжних сфер, таких, як мінімізація споживання ресурсів у будівництві та повсякденному житті, психологічне відчуття комфорту, а також соціальна взаємодія членів спільноти та відродження у них втраченої за кілька поколінь прив'язки до землі. [13; 3, c.40]

Природно, що велика кількість цих задач знаходяться серед завдань "великого" планування, важливість яких постійно підкреслюється складністю досягнення, але успіх ідей близької перспективи доводить правильність загального ідейного курсу програми.

Механізми утворення екопоселень часто досить різні, але переважають громадянські ініціативи, як правило, не мають фінансової підтримки урядових структур. Фінансування проектів здійснюється переважно через фонди, створені активістами, або шляхом персональних інвестицій.

Причини виникнення такої форми організації спільноти довгий час вишукувалися представниками лівої критики у переосмисленні мешканцями розвинених країн своєї аксіологічної парадигми у момент, коли їх увага перемістилася з економічного благополуччя на постматеріалістичні цінності. Сьогодні це позиція стала не такою актуальною з причини різкого збільшення кількості екопоселень в країнах, що розвиваються, яким так і не випало пройти етап "матеріалістичного насичення".

Показово, що на рівні інтуїтивної практики екопоселення відповідають на всі ці колізії, пропонуючи альтернативні моделі розвитку поза рамками усталеної парадигми, оскільки спочатку позиціонують своїх жителів всередині екологічної цілісності системи, яка не визнає домінування над природним оточенням і пресингу в соціально гнучкому середовищі спільноти. [27]

Однак найбільш важливим фактом є те, що практика екопоселень відмовляється від тривалої традиції протиставлення міста як породження культури і цивілізації природі, яка сприймається як зовнішній естетичний атрибут, а не як ключова складова навколишнього середовища. Оскільки подібне протиставлення має пряме відношення до формування образу міста, його планування, облаштування та управління, - прямим наслідком описаного позиціонування стають головні міські проблеми: забруднення води і повітря, брак ресурсів, високе енергоспоживання, повені та інші катаклізми. Ліквідація самого протистояння може допомогти позбутися більшості зазначених проблем. Самі зовнішні екоурбаністичні поселень, як вже було сказано, створюють специфічну атмосферу, в якій у вже дорослого індивіда відбувається трансформація естетичних категорій у бік, наближений до потрібної форми, а у нових членів такого суспільства, народжених чи вихованих серед адекватного естетико-культурного фону, ці категорії формуються як базові стаціонарні Як же здійснюється втілення подібних задумів?

Для прикладу можна взяти психологічне розвантаження індивіда. За допомогою відповідної внутрішньої політики в екбоурбанітичних поселеннях вдається, наприклад, ліквідувати таку критичну для Західної Європи та США проблему великих міст, як відчуженість їх жителів. Ключову роль відіграє те, що екопоселення є інтенціональними спільнотами, що відрізняє цей тип поселень як такий, що не є монолітним конгломератом загальної маси, несвідомої щодо одне одного, а об'єднує людей зі схожими поглядами на життя з їх принципової згоди. Мова йде про створення суспільства, заснованого на розумінні та співробітництві на противагу звичайному, де превалюючим елементом міжособистісної взаємодії виступає суперництво. Екоурбанізм - це шлях побудови особливого середовища, обумовленого повсякденною мовою і культурою. [8, c. 42]Так, наприклад, жителі подібних екопоселень часто демонструють глибокі знання про навколишній світ, про джерела енергії і води, про практичне значення використання сонячного світла для освітлення, опалення та енергопостачання, а також про можливі різноманітні екологічні наслідки таких щоденних потреб, як їжа, використання водопроводу та утилізація відходів. Як вже зазначалося, модель співтовариства, діюча в екоурбанітичних поселеннях, виходить за межі парадигми привілейованості людини, що дозволяє розширити визначення спільноти та створити, по суті, принципово новіша більш досконалі етичні критерії.

Однак слід зазначити також переважання ідеологічної домінанти певної частини екопоселень, що виходить за рамки природоохоронних стратегій. Нерідко об'єднуючим для поселенців чинником є такий, що має більш сильні ідеологічні коріння: релігійні або радикальні. Найбільш поширеними стимулами для формування інтернаціональних спільнот дослідники називають релігійні доктрини, бажання політичних чи економічних реформ, а також прагнення до самореалізації. Проте практика показує, що найбільш продуктивними і довговічними залишаються ті поселення, в яких ідеологічна компонента якщо не мінімізована, то ретельно збалансована. Однак саме особливості світогляду мешканців також обумовлюють і згадані вище особливості кожного окремого співтовариства, що ускладнює визначення екопоселення як чистого урбаністичного типу, і дозволяє лише виділяти найбільш характерні риси кожного з них. [27]

Як я вже неодноразово зазначав, структура екопоселення руйнує дихотомію міського та сільського, визначальний для індустріального способу організації суспільства. Незважаючи на те, що дослівний переклад слова "ecovillage" наближає його до поняття "екологічного села", єдиної моделі екопоселення не існує, і навіть найбільш строгі їх визначення не включають цю особливість.

Наприклад, Los Angeles ecoVillage - це невеликий район Лос-Анжелеса, побудований та діючий за екоурбаністичними принципами, а ряд екопоселень Німеччині існують на території колишніх концентраційних таборів, яка традиційно вважалася етично непридатною для життя.[27;13] Екологічні громади, організовані в сільській місцевості, надають своїм членам можливість вирощування власної продукції та розвитку навичок сільського господарювання, заснованих на самозабезпеченні і впевненості у своїх силах. Спільноти, організовані як центри відпочинку або навчання, центри холістичної медицини і школи сталого стилю життя теж часто розташовуються за містом.

Однак протягом останніх років старі центри все частіше використовують цю модель для відродження міських спільнот. Екопоселення міського типу використовують різні методи заохочення учасників, серед яких найбільше поширення має зниження витрат на житло, спільна оплата послуг та жвава соціальна активність. Деякі міські спільноти організовані як житлові кооперативи, що об'єднують певні соціальні групи: студентів, літніх або людей з обмеженими фінансовими можливостями. Це дозволяє їм спільно володіти власністю, використовувати ресурси, приймати рішення і бути частиною більш цілісної і взаємозалежної структури, ніж тої, яка існує у звичайних будинках або квартирах. І хоча створення подібних стійких структур, як правило, вимагає набагато більших зусиль і ресурсів для реформування міського простору, саме ці проекти найбільш показові для розуміння специфіки тих глобальних трансформацій, які так необхідні сучасним містам.

Не дивно, що в країнах, що розвиваються і регіонах Східної Європи переважає інший тип екопоселень, організованих у сільській глушині або серед незайманої природи. На відміну від західних (умовно прогресивних), східні (умовно регресивні) екопоселення частіше практикують відмову від благ сучасної цивілізації, ніж пошук альтернативних шляхів їх досягнення. Частіше такі громади пропагують повернення до традиційного способу життя без будь-яких новацій, зберігаючи і відроджуючи вікові традиції своїх предків. Альтернативний (прогресивний) підхід до створення екопоселень полягає в знаходженні шляхів мінімального сталого впливу на середовище існування, яке поєднується з високою якістю життя. Поселення такого типу мають більший потенціал для пропаганди можливостей екологічно свідомого стилю життя для більшості людей, демонструючи фінансову та благоустрійну повноцінність екологічно свідомого життя і спростовуючи міф жертовності благами цивілізації заради екологічного розвитку. [8, c. 61] Однак загальною ланкою цих досить відмінних спільнот є більш глибокий зміст, який жителі всіх екопоселень вкладають у поняття свого "місця проживання", яке для них не стільки будинок, місто чи держава, а цілісна жива система серед багатьох інших систем, або, використовуючи термінологію екоурбанізму, "біорегіонів".

У співіснуванні один з одним і з усім біорегіоном, в який входять рослини, тварини та мікроорганізми, жителі екопоселень розвивають своєрідну "етику землі", яка здатна стати ключовою для визначення сенсу спільноти в набагато більш широких межах, ніж у традиційному для людської цивілізації.

Екоурбанізм постмодернізм культурний естетичний

Похожие статьи




Зародження та розвиток екоурбанітичних тенденцій, Екопоселення - Екоурбанізм в контексті перспектив постмодерної культури

Предыдущая | Следующая