Художній принцип - Постнекласична естетика

З початку XX століття індустріальним способом починає тиражуватися не лише матеріальна культура, але й духовна. Претензія на ексклюзивність взірців високої культури втрачає свої підстави в "епоху технічного відтворення" (В. Беньямін). Такі технічні вигадки XX століття як радіо і масовий випуск платівок створюють нові умови споживання творів мистецтва. Платівка дозволяє колекціонувати музику як листівки - твори образотворчого мистецтва. Якщо "до ери технічного відтворення" (термін французького філософа XX ст. В. Бен'ямін) присутність на музичному концерті була подією, рідко доступним, дорогим задоволенням, що смакували заздалегідь, потім довго згадували й обговорювали, то в постнекласичній естетиці, завдяки механічному тиражуванню ексклюзивність переживання відійшла у минуле. Відтворення одного і того самого фільму (remake), різне аранжування однієї мелодії тиражують оригінал до моменту зникнення будь-яких визначеностей

На при кінці другого тисячоліття тиражування стає не лише технологічним засобом, але способом конструювання самої культури, навіть її художнього поля. В ситуації Постмодерну, при знищенні постаті автора створення нового, оригінального стає неможливим. Залишається переважно цитувати вже існуючи тексти культури, створювати з них колажі. Цитування стає художнім прийомом постнекласичної естетики, який передбачає створення нового шляхом комбінації вже існуючого. Причому цитуються не лише фрази та афоризми, а й персонажі, сюжети, стиль епохи, духовна атмосфера, "системи речей". Італійський естетик-постмодерніст У. Еко вважає, що сюжети мають відтворюватися засобом цитування інших сюжетів. Текст інших творів проступає крізь призму сучасних так, як в середньовічних рукописах, де за рахунок дорожнечі пергаменту новий текст наносили на аркуш, де попередній текст зісколоблювався, але не був повністю знищений і проступав крізь наступника. Те, що відбувалося як поступка технічної недосконалості зараз береться митцями на свідоме озброєння. Сам У. Еко свідомо конструював цілі розділи своїх комерційно успішних художніх романів за допомогою цитат і інших літературних творів (наприклад, Біблії). Насиченість художніх творів науковим фактами і філософськими думками також ставлять під сумнів чистоту естетичної дистанції: "література про літературність літератури" ("fiction about the fictionality of fiction"). Порядок відтворення, цитування нічим не може бути обумовленим, а тому колажність художнього твору є продовженням, різновиду цитування.

Між тим промислове технічними засобами художніх образів не компенсує "дефіциту реальності". Неможливість постіндустріального суспільства відтворити родову цілісність людини приводить до феномену "гіперреалізму" (термін, що розробляється видатними естетиками XX століття німцем Т. Адорно та французом Ж. Бодрійяром), тобто відтворення такої кількості деталей з такою точністю, що неможна впізнати навіть звичайні речі. Виявлення, підкреслення художньої умовності є результатом прагнення до художньої цілісності, а визнанням за історичності, ангажованості, конвенціональності і, в решті решт, релятивності художнього змісту. Тому твір мистецтва залишається завжди принципово "відкритим", готовим до накопичення до нових деталей (де, як відомо, "криється диявол"), і до нового тиражування.

Похожие статьи




Художній принцип - Постнекласична естетика

Предыдущая | Следующая