Службовий етикет, яким він має бути - Етикет ділових (службових) взаємин

Чому оцінки однієї й тієї самої дії або вчинку неоднакові? Чому одну людину обурює поведінка, яку інші розцінюють як нормальну? Та й взагалі, як слід поводитися? Давайте поговоримо про те, що таке службовий етикет.

Етикет тісно повгязаний із життям суспільства як невідгємна складова культури. Зокрема, етикет службових взаємин, підсумовуючи й розвиваючи духовну культуру людства, є логічним виявом найкращих норм і правил поведінки. Він набуває сенсу обовгязковості повсякденного шанобливого ставлення до людей, незважаючи на їхню посаду або суспільне становище. Чемне поводження із жінкою, шанобливе ставлення до старших, дотримання форм вітання, правила ведення розмови, поведінка за столом, дотримання вимог, що висуваються до одягу, -- всі ці правила пристойності віддзеркалюють загальні уявлення про гідність людини, про норми взаємовідносин між людьми у службовій царині.

Етикет службових взаємин -- це сукупність найдоцільніших правил поведінки людей у трудових колективах, зумовлених найважливішими принципами загальнолюдської моралі й моральності.

На початку XX століття вельми поширеною була "Памгятка правил поведінки співробітників установи", де, зокрема, йшлося: "Ми проводимо на роботі кращу частину свого життя. Тож треба навчитися працювати так, щоб робота була легкою, і щоб вона слугувала постійною життєвою школою".

Виконуючи свої службові обовгязки, всі ми стаємо обгєктом уваги інших: як ми входимо, як вітаємося, як сідаємо та стоїмо, як розмовляємо і як слухаємо, як запитуємо і як відповідаємо, -- все це зумовлює обговорення та осуд, указує на придатність або непридатність на роботі.

Для успіху будь-якої діяльності на роботі необхідно бути чемним у спілкуванні з людьми будь-якого рангу; у службовому приміщенні говорити мало і неголосно; по телефону розмовляти напівголосно і стисло, стежити за культурою мовлення, ніколи не дозволяти собі сваритися, бути охайним і акуратним в усьому. Час -- матеріальна цінність, тож економія свого і чужого робочого часу -- це ефективне джерело виробничих успіхів усього колективу. Треба бути уважним до чужої думки, навіть якщо вона виявиться хибною, а спростовуючи її, виявляти терпимість, тактовність, ніколи не дратуватися. Безтактність вражає того, кому вона адресована, й принижує того, хто її припускається.

Етикет службових взаємин стосується всіх -- і підлеглих, і керівників. Правила й вимоги етикету є обовгязковими для кожного, бо сприяють створенню здорового морально-психологічного клімату і піднесеного настрою. Добре, якщо людина має почуття гумору й цінує його в інших. Учені довели, що гарний настрій позитивно впливає на здоровгя людини і підвищує продуктивність її праці. Керівникові завжди слід памгятати, що зауваження підлеглому варто робити віч-на-віч. Треба вміти визнати свою помилку, якщо ваше розпорядження виявилося хибним; вміти заохочувати, вміти карати; бути коректним, не дозволяти собі сперечатися через дрібниці. Треба бути доброзичливим у взаєминах із товаришами по службі та підлеглими; вести розмову в делікатній формі.

Кожен співробітник установи має володіти загальною культурою, інтелектом, бути порядною людиною. Особливого значення завжди набуває моральний потенціал.

Основною моральною умовою службових взаємовідносин між керівниками і підлеглими є повага до гідності інших, так само як і до власної, адже по-справжньому інтелігентна людина не вдається до брехні, пихатості, лицемірства, зарозумілості та інших вад, які принижують і ображають людей, котрі її оточують. Отже, ввічливість -- найголовніше правило етикету службових взаємин. Професор Ф. Углов і лікар-психіатр Б. Драбкін зазначали, що якби у службовій розмові справа дійшла до бійки і людині зламали б руку або вивихнули щелепу, винуватця травми негайно посадили б на лаву підсудних. Але чомусь миряться з тим, що, спілкуючись, люди завдають один одному моральні каліцтва, не менш жахливі за фізичні травми. На думку доктора К. Яніса, перелом кістки анітрохи не серйозніший, ніж травмована нервова система.

Правила службового етикету радять залишати за межами установи, підприємства свої негаразди та прикрості. У службовому колективі має панувати принциповий стиль відносин, що не припускає суто особистих, інтимних симпатій і антипатій, міжособистісних ексцесів, що внеможливлює різноманітні плітки, пересуди, взаємні образи, чвари або істерику.

У службовій обстановці найліпшою формою спілкування є звертання на "Ви", особливо у тих випадках, коли людина, до якої ви звертаєтеся на "ти", не може вам відповісти тим самим. При звертанні співробітників один до одного дуже багато залежить від загальної культури взаємин у колективі, від приятельських симпатій та антипатій, сформованих звичок. Але в будь-якому разі звертання до товаришів по службі тільки на прізвище є недоречним.

Чемний, культурний керівник установи ніколи не дозволить собі принижувати підлеглого, зокрема ображати його грубим, образливим звертанням на "ти".

Проти образливого, принижуючого людську гідність нерівноправного й однобічного "ти" виступали найпрогресив-ніші, демократично налаштовані письменники. У пгєсі А. П. Чехова "Вишневий сад" студент Трофимов говорить, перелічуючи хиби освіченого суспільства: "Називають себе інтелігенцією, а обслузі кажуть "ти", з мужиками поводяться, наче з тваринами".

У романі Горького "Мати" революціонер-робітник вимагав звертання на "Ви". На питання жандармського офіцера: "Ти, Знахідка, притягався вже до дізнання з політичних злочинів у Ростові та Саратові?", Знахідка відповів: "У Ростові притягався й у Саратові теж... Тільки там жандарми говорили мені "Ви"..."

У 1917-1920 роках в армії набув чинності указ, який забороняв офіцерам "тикати" солдатам і встановлював обовгязкове обопільне і рівноправне "Ви".

Деякі керівники, які дозволяють собі звертатися до підлеглого на "ти", намагаються пояснити це батьківським ставленням до співробітників, утім, не визнають від них відповідного "ти", навіть якщо співробітник його одноліток чи навіть старший. Можна впевнено стверджувати, що такий начальник, попри звичку тикати, ніколи не дозволить собі звернутися на "ти" до вищого начальника.

Часом можна зустріти керівника, "смертельно" зайнятого. На вигляд він людина усмішлива. Це навіть по телефону, з голосу чутно. А вже коли зустрінешся з ним... Та й що тут казати? Дрібне, суто бухгалтерське питання він вирішує місяцями! Посмішка не сходить з його обличчя. Він жартує із кожним, хто до нього телефонує (весь час обігруючи свою смертельну зайнятість), жартує із секретаркою, коли та заходить. На її запитання, що робити з якимось набридлим замовником, він, не відриваючись від паперів, із посмішкою відповість: "Ну, люба, ви ж знаєте, як можна культурненько відшити прохача".

Такого начальника можна назвати "бюрократом". "Бюрократ-- це такий різновид виконавців, котрі, перебуваючи "при виконанні", елементарного не виконують". Неробство -- це ідеал їхнього духовного комфорту. Звернися до них узимку по сніг -- не дадуть. Відмовити -- найвища радість для них.

Згясовувати з бюрократами будь-які відносини -- марна й навіть небезпечна річ. Людської мови вони не розуміють. Адже поки ми витрачаємо не за адресою дорогоцінні емоції й нерви, бюрократ нахабніє у своєму корисливому спокої, відпрацьовує витончену систему дрібних знущань над нами.

Тож що треба робити? Триматися з бюрократами потрібно суто офіційно. Час виробляти в собі службовий антибюрократичний імунітет.

Правила етикету вимагають не забувати, що жінка на роботі не тільки співробітниця, колега, вона напрочуд безпорадна перед сваволею "столоначальника". Вихована людина і на службі пропустить жінку вперед, відкриє їй двері, втримається від уживання брутальних слів, підведеться, якщо жінка підійшла до нього і звернулася з якимось питанням. Запропонує їй сісти. Разом із тим ці форми ввічливості не мають заважати головному -- роботі.

Чоловік може не відриватися від справи, щоб подати жінці-співробітниці пальто, коли вона йде з установи. Але він не може не допомогти їй одягтися, якщо опинився поруч у гардеробі. Жінка не має ображатися на чоловіка-ко-легу, якщо його ввічливість матиме дещо "усічений" характер. Якщо зазвичай чоловік підводиться, коли до нього звертається жінка, котра стоїть поряд, то за службових умов він може цього не робити.

Етикет службових взаємовідносин, його норми і правила зобовгязують памгятати: робочий стіл, за яким працює жінка, не прикрашають виставлені сумочки, торби, капелюхи, пудрениці тощо. Краще знайти для них інше місце.

Бажано, щоб у службових взаємовідносинах була присутня доброзичливість. Наприклад, в окремих колективах укоренилася традиція відзначати дні народження співробітників. Традиція сама по собі чудова, проте чим менший розмах має святкування, тим краще. У збиранні коштів на придбання подарунка не зобовгязані брати участь усі члени колективу. Беруть участь лише ті співробітники, хто цього бажає. Будь-який примус суперечить доброзичливості. Вітаючи співробітника, можна сказати: "Подарунок від Іваненка, Петренка, Сидоренка і від мене".

Приймаючи вітання, ювіляр підводиться. У відповідь на вітання можна запропонувати скромне частування: каву, тістечка. Пишні частування в робочій обстановці недоречні, до того ж вони немовби зобовгязують до схожого бенкету наступного іменинника. Якщо у подарунок отримано ласощі, ними звичайно пригощають товаришів по службі. Отримані у подарунок квіти треба віднести додому.

День народження керівника відзначають залежно від сформованої традиції у конкретному закладі. Найприйнятні-ша форма привітання -- поставити квіти на його письмовий стіл. Якщо співробітники неодмінно хочуть піднести подарунок, слід мати на увазі, що найкращим подарунком, крім квітів, буде книжка.

У службовому етикеті неабияку роль відіграють і такі моральні якості працівника, як сумлінність, порядність, шанобливість, коректність, тактовність, точність, делікатність, чуйність, скромність і простота, співчуття і милосердя. Без цих якостей людина (хоч би яку посаду вона обіймала) -- це пародія на людину.

Похожие статьи




Службовий етикет, яким він має бути - Етикет ділових (службових) взаємин

Предыдущая | Следующая