Моральне регулювання в добу ранніх цивілізацій - Етичні вчення у давніх цивілізацій Сходу

Виникнення держав припадає в історії на період IV тис. до н. є. Найдавніші з них: Давньоєгипетська (IV тис. до н. е.), Шумерська (IV тис. до н. е.), Давньоіндійська (II -- початок І тис. до н. е.), Давньокитайська (сер. II тис. до н. е.). Поява майнової нерівності ускладнює відносини, а отже зумовлює необхідність їх регулювання. Заборон уже недостатньо. Важливу роль відіграє система захисту ініціативи, спонуки до діяльності, що розширює досвід стосунків. Функцію регулятора життя бере на себе держава -- особливе соціальне утворення з розгалуженою системою правового регулювання. Механізми регуляції спираються на закони та інституції, що гарантують їх дотримання. Цим визначається цінність держави, яка перебирає на себе функції примусу, стає гарантом підтримання злагоди всередині людських спільнот.

Попри усю різноманітність інтересів її членів, держава утримує життя в межах соціального цілого, застосовуючи механізми заохочення та покарання. На цій підставі ідею державної організації вважали дарунком богів, а носіїв влади мали за нащадків богів. Держава виробляє право та закони, зосереджені навколо творення Соціальності Відносин. Право і закони звернені до розуму, оскільки людина розкривається, в першу чергу, як творець умов життя -- як субгєкт життєдіяльності. Мета їх -- укласти в норми, упорядкувати стихію активності індивіда, зосередженого на примноженні багатств, здобутті соціального статусу тощо. Соціальні регулятиви, апелюючи до розумної міри вчинків, дозволяють субгєкту утримуватися в їх межах. У разі ж виходу за ці межі закон вдається до санкцій. Вони мають моральний характер тою мірою, якою субгєкт своїми вчинками загрожує майну життю, людській гідності інших. Отже, держава забезпечує Процес Відтворення суспільності життя шляхом Раціоналізації Досвіду стосунків. Регулятивна функція її має моральне спрямування (при всій обмеженості історичних типів держави).

Поряд із раціоналізованим змістом моралі зберігається досвід безпосередніх форм спілкування. Вони зумовлені суспільністю людини, що відчуває потребу спілкування з собі подібними як життєво необхідну. Це потреба почуватися Людиною Та відтворювати людське життя, його людяність у Спілкуванні. Численні форми поведінки: обряди, ритуали, звичаї -- це явища творення прецедентів, або "подій" спілкування. А отже вони моральні уже за самим змістом потреби. Характерна їх ознака -- спільне виконання ритуальних дій, тобто творення дії моральності стосунків навколо спільно вироблених символів небайдужості. Такий зміст, скажімо, має ритуал проводів покійника, весільна чи трудова обрядовість. Оскільки вона виконується як безумовна і поширюється на стосунки людини та людини, людини та природного і надприродного світів, що формами спілкування з ним уподібнюється до світу людського життя, природа ритуалізованої моральностіМіфологічна. Моральність, завдяки її формуючій ролі в межах людських спільнот, бачиться силою, що здатна впливати на природний світ (упорядковувати природні стихії, впливати на померлих родичів тощо).

Повнота людського життя та його моральна визначеність досягається єдністю двох рівнів моральності. Перший рівень -- соціАльний,Опертий на раціонально визначені норми стосунків вимога належної поведінки). Другий -- Суспільний, Витоки якого лежать у діяльності творення субгєктом моральних стосунків у їх самоцінності. Ми не випадково назвали ці два шари моральності двома її рівнями. Полем їх зустрічі є людська особистість. Як субгєкт суспільного життя вона постійно перебуває в просторі дії двох названих рівнів суспільності. Це простір, у межах якого вона вільна вибирати. Проблема вибору повгязана зі змістовним полем моральності. Вибираючи норми Розумно необхідного Не як зовнішні, а як особистісно бажані, особа утверджується як вільний субгєкт моральності. Розумно осмислюючи ритуали з огляду наявної в них потенції творення людяності спілкування, вона утверджує себе субгєктом збереження традиції, а не її рабом. Ідеал моральних стосунків формується на стику раціонального та чуттєвого, соціального та індивідуального як укладений у норми, розумно визначений та сприйнятий почуттями досвід бажаного у відносинах між людьми.

Діалектичні звгязки звичаєвості та свідомвї моральності мають місце уже в культурах Давнього світу. Діалектичне сходження від безумовного дотримання вимог до рівня їх усвідомленого засвоєння спирається, по-перше, на авторитет божественних сил. Моральність бачиться їх дарунком. По-друге, починає складатися більш виражена культура внутрішньої настанови на моральні вчинки. Безумовність вимог-заборон ("табу"), що не мали пояснюючого характеру, змінюється повчаннями. І хоча вони зберігають тон категоричних вимог, у них наявна апеляція до сумління. Тобто, вони вже враховують світ почувань субгєкта життєвості.

Мораль виробляє не лише заборони, але і певні види спонук на виконання своїх вимог. Одна з них -- утримання належного в стосунках під страхом адекватної відплати за вчинок, згідно з принципом "око за око", "зуб за зуб". Це зовнішня форма регламентації вчинків у вигляді морально припустимих санкцій. Вона прийшла у культури Давнього світу ще з часів "зрівняльної справедливості".

Інша форма, не менш давня, звертає людину всередину себе самої, спонукаючи плекати життєве начало в собі -- Душу. Страх занапастити її, приректи на вічні муки у потойбічному світі звертає погляд людини всередину себе, примушує її регламентувати свої бажання та пристрасті. Поняття душі зумовлює явище субгєктивації моралі. Переносячи центр уваги на себе, індивід прагне уникати дій, що можуть зашкодити душі. Утримання стосунків у межах визначених вимог (зовнішній бік моралі), виступає засобом збереження внутрішнього начала -- Власного "Я" індивіда (в образі "безсмертної душі"). У такий спосіб кожен носій душі стає відповідальним Перед собою. Інакше кажучи, егоїзм субгєкта, що усвідомлює цінність власного життя (на основі поняття душі), зумовлює становлення альтруїзму: дійсне життя душі можливе лише за наявності середовища її життєвості -- світу інших людей.

На грунті поняття душі складається явище рефлексії людини над власною поведінкою. Саме вона дає підстави говорити про початкиСвідомої Моральності. Співучасть утворенні морально визначеного досвіду закріплюється в ідеї невмирущості душі. Згодом це поняття переходить у монотеїстичні релігії. Зокрема, воно є одним із визначальних у культурі християнства. Поняття душі утверджує сутнісну визначеність людини -- її якісну відмінність від тваринного світу. Моральний аспект повгязаний з утвердженням цінності життя на підставі належності індивіда до роду: безсмертя дійсне, якщо душа покійного перебуває в межах роду. У такий спосіб усувалося відчуття трагізму існування, з яким людство стикається неминуче, щойно починає усвідомлювати себе. Моральність набуває сенсу необхідної умови самозбереження людини (її душі). Творення норм стосунків сприймається як величезне благо. Це -- обгєктивований, укладений у норми шлях (і гарант) уникання несподіванок.

Похожие статьи




Моральне регулювання в добу ранніх цивілізацій - Етичні вчення у давніх цивілізацій Сходу

Предыдущая | Следующая