Моральне осмислення екологічних проблем - Моральні колізії сучасності

Однією з ключових проблем, що стоїть на порядку денному є питання про зміну вектору наукових технологій та технічної цивілізації в цілому стосовно навколишнього середовища, взаємодії з екосистемами, з іншим живим, з людиною - вони відрізняються найбільшою складністю і відповідальністю в силу своєрідного "мовчання" природи. При звертанні до проблем екології, виникає ситуація, де абсолютно реальною є межа іншого - межа між ідеологією споживання і духовністю в цілому. Між тією духовністю, яка є реальною альтернативою споживацькій парадигмі сучасного суспільства. Межею, що відкрила сучасній людині її конечність та не відтворюваність.

Критична екологічна ситуація, що склалася в сучасному світі є закономірним результатом змін навколишнього середовища, викликаних бездумною діяльністю людини, а саме порушенням відповідності прийнятих суспільством способів задоволення своїх потреб і меж допустимих для біосфери. Порушення співвідношення між цілями і засобами життя та надмірно технізована раціоналізація підвела людину до формування особливої системи цінностей, що проявляє себе у владі людини над людиною та природою - руйнування природних екосистем, знищенням озонового прошарку, забруднення води, деградація землі, знищення флори та фауни і б. і. А самі межі, що встановлювалися на основі саморегуляції складних систем та їх природоосвітніх проектів, які нажаль, не виправдали себе і стали джерелом глобальних проблем (яскравий приклад екологічних катастроф є практика грандіозних перетворень природи: каскад ГЕС на Дніпрі, осушення боліт Полісся, іригація на півдні, хімізація землеробства, аварія на Чорнобильській АЕС і багато іншого).

Ці проблеми вже давно зачіпають всі сторони життя людей і людства в цілому, так як традиційні моделі історичного розвитку підкорення природи підвели людину до вибору: загинути або змінити своє взаємовідношення з природним світом.

Потрібно зазначити, що дані проблеми не є новими, вже в 70-х роках ХХ ст. в роботах Римського клубу досить чітко були визначені сценарії майбутніх екологічних катастроф та шляхи виходу з подібних ситуацій шляхом переходу до екологічно чистих технологій та зміни світоглядних установок щодо природи. Але, нажаль подібні сценарії у досягненні "ідеалу" стали джерелом проблем нового гатунку: чи можливе взагалі обмеження споживання природних ресурсів при сучасному демографічному натиску?; чи можливим є співвіднесення свободи людини з принципами ринкової економіки?; як змінити ціннісний аспект технократичного суспільства, що до тепер орієнтується на перетворення природи?; які етичні імперативи потрібні щоб зберегти майбуття людства в цілому? Породжуючи головне питання про існування самої людини (тим більше, що сучасну екологічну кризу, в переважаючій більшості, тлумачать як антропологічну кризу (внутрішню), духовну, а не зовнішню стосовно природного середовища).

Вирішення даних проблем можна досягти лише кардинальною зміною свідомості самої людини, відмовою від традиційної ідеології споживання (позбавлення від рабства власних потреб та благ), і особливо напрацюванні нових етичних принципів. Адже незважаючи на раціональне розуміння ситуації важливим перш за все є зміна екологічної свідомості, що пронизана насамперед економічними інтересами "...не тільки тому що умови життя руйнуються хибною діяльністю, а й тому, що причини кризи довкілля такою самою мірою пов'язані з нашою хибною свідомістю"1, зазначає німецький філософ К. М. Маєр-Абіх.

Пошук нових моральних цінностей приводить людину до певної дилеми: розглядати людину як частину природи або залишити за нею особливе місце (позаприродне!?), що наділяє людину особливої цінністю та надає особливий сенс її існуванню. Та в даному випадку виникають наступні запитання: чи володіє природа моральною цінністю, правами морального відношення до живої і неживої природи і б. і., Чи можливо вона є лише середовищем необхідним для людського існування?

Адже сучасне суспільство й далі грунтується на антропоцентризмі(від грец. - людина, - центр) протиставляє людину (як вищу цінність та природу (як її власність)); і продовжує поділяти людину та природу, хоча насправді людина не протистоїть природі, а є її невід'ємною частиною природи. Але якщо ми частина природи, то яка? Як навчитися відноситися до Іншого живого і "неживого" як до самого себе? При умові, що при мілліардах різновидів живих істот - звірів, птахів, комах, рослин і т. п., людина є єдиною істотою, що володіє мовою і розумом...

Вирішенням даних проблем, як проблема морального відношення до живої і "мертвої" природи, проблема цінностей природного світу, проблема прав розглядаються таким напрямком прикладної етики, як екологічна етика, яка наголошує "істинній" цінності будь-чого живого Іншого, це цінність, що є незалежною від інтересу або оцінки людини.

Потрібно, зазначити що для екологічної етики, характерним є множинність підходів та різноманітність світоглядних напрямків: як прикладну етику, професійну етику і ін..

Так, екологічна етика - як професійна етика виступає своєрідною діяльністю з охорони природи еколог/ органу /організації, котрі здійснюють контроль за станом навколишнього середовища. І які безпосередньо пов'язані з людською діяльністю: сільськогосподарська етика, етика відношення до тварин, етика розвитку, а також проблеми розвитку транспорту, господарства, індустрії туризму і ін., як зазначає, американський дослідник Р. Атфілд, це особливі сфери екологічної етики. Але, одночасно, екологічна етика, як особлива система цінностей і принципів, що регулює відношення людини і природи, виступає неодмінною складовою усіх видів діяльності у рамках різноманітних професій. Адже бережливе відношення до навколишнього середовища є обов'язком не лише тих людей, чия професійна діяльність пов'язана з навколишнім середовищем, або впливом на нього, а й обов'язком кожної людини.

Етичні вчення, як правило цінність пов'язують з людиною, а екологічна етика розширює розуміння цінності до масштабу екосистемного блага дозволяє одночасно зберегти й традиційні гуманістичні цінності стверджуючи екологічний холізм (цілісність). Всі види живої природи, екосистеми, природні об'єкти так як і сама людина володіють притаманною їм внутрішньою цінністю. Хоча обговорення проблеми цінностей є не новою, але в руслі розвитку екологічної етики "цінність природи" почали визнавати лише в кінці XX ст., опорою якого є Всесвітня Хартія Природи (2000р.), в якій наголошується "...будь-яка форма життя є унікальною і заслуговує на повагу, яка б не була її корисність для людини"1. На думку багатьох дослідників лише наявність внутрішньої цінності - є достатньою для поваги та збереження природи. Саме екологічна етика вводить світ природи у світ людських цінностей стверджуючи "самоцінність природних об'єктів". Адже з точки зору екологічної етики основною умовою моральної поведінки людини є відмова від насилля по відношенню до природи, не принесення шкоди всьому живому, відмова від розкоші та споживання, "благоговіння перед життям" (А. Швейцер). у взаємовідношеннях людини та природи завбачає насамперед певний "момент переживання" - усвідомлення себе відповідальною особистістю і одночасне розуміння в чому саме для людини і суспільства в цілому, полягає різнобічна цінність природи. Усвідомлення людиною себе і природи, як суперечливої єдності є необхідною передумовою для вироблення певних узагальнених принципів, моделей поведінки і діяльності в навколишньому середовищі, які реалізують духовні та фізичні потреби людини та не принесуть шкоду довкіллю.

В ієрархії цінностей екологічна етика наголошує на превалюванні гармонійного і рівноправного співтовариства людей та Інших живих та неживих компонентів природи. Людина не має права вирішувати з позицій користі та цілевідповідності питання про цінність і право на життя того або іншого біологічного виду. Вона має не допускати втрат у біорізноманітті, турбуватися про збереження всіх видів і об'єктів природи. Проблему моральних цінностей у відношеннях з природою людині потрібно вирішувати виходячи з того, що екосистеми і співтовариства людей є самостійними моральними суб'єктами, які володіють невід'ємною цінністю "ніщо більше не повинно існувати тільки задля іншого: ані частина людства тільки задля якоїсь іншої частини, ані інші живі істоти тільки задля людей, ані стихії життя тільки задля живих істот. Усі вони мають власну самоцінність у природному універсумі, задля себе варті того, щоб у своїй діяльності на них зважали ті, кому розум дарований природою, дає вгледіти цю самоцінність... Не людина є мірою всіх речей, а все, що існує з нами, є мірою нашої людяності" .

Значного інтересу у спробі вирішити проблему взаємовідношення людини та природи, та власне кажучи, самого "права природи" стала публікація есе відомої письменниці Б. Брофі "Права тварин"(1960), яке і стало своєрідним поштовхом до різноманітних обгрунтувань наявності прав не лише у природи, а й у інших істот: дерев, рослин, мікроорганізмів, екосистем і ін..

До речі, "Права природи" є одним з найбільш дискусійних напрямків сучасної екологічної етики, що спрямований на благополуччя окремих особин тварин та закликає до позбавлення від страждань та експлуатації. Прихильники "прав тварин" визначають свій напрям, як сукупність ідей морального, законодавчого і охоронного порядку по відношенню до тварин та мають два напрямки: утилітарний та деонтологічний.

Представники цієї течії (австралійський екофілософ П Сінгер, англійський екофілософ Р. Райдер, англійський екотеолог Е. Лінзі) не вводять у моральний статус рослин та неживі природні об'єкти, як наголошує П Сінгер - мова йде про те, що тварина - істота, що володіє почуттям, розумом ( у вищих тварин), - має право на життя, захист від страждань. Адже загроза життю людини і тварини має однаковий характер, а духовне і інтелектуальне домінування людини над твариною не має значення. Рух "Права тварин" пропагує ідеї вегетаріанства, відмову від тваринної їжі, використання тварин для розваг, полювання та експериментів на тваринах, так як у людини є борг перед тваринами. А Е. Лінзі захищає концепцію "прав тварин" з позиції християнської теології, адже, Всесвіт створений любов'ю, а те, що створене любов'ю, не може не мати цінності.

Окрім того, в історії людської культури, права тварин визнавались у слов'ян, у Давньому Єгипті, згадувалися в юридичних документах Давнього Риму; активну діяльність у відстоюванні прав тварин вів християнський святий Франциск Асизький (чернець францисканець); а у Російській імперії вперше було обгрунтовано права тварин вченим П. В. Безобразовим у книзі "Про права тварин",; Проф. Московського університету Г. Кожевніков перший підняв питання про право первісної природи на існування; а також на захист природи ставали такі визначні уми як: природохоронник Дж. Мюїр, засновник екологічної етики О. Леопольд, російський професор А. П. Семенов-тян-Шанський, Лев Толстой і ін.. Та справжній прорив у європейській традиції стосовно прав тварин зробив англ. філософ 18-19 ст. І. Бентам, що акцентував увагу чи "можуть вони мислити або говорити, а в тому - чи можуть вони страждати"; а також на права тварин "Може наступити день, коли тварини будуть вимагати відновлення їх прав"

Тому дослідник, що проводить експерименти на тваринах завжди стоїть перед моральним вибором: в ім'я якої цілі я мушу забрати життя у живої істоти або принести їй шкоду та страждання? І чи взагалі людина має право керувати життям беззахисної істоти? Чи допустимі подібні експерименти, якщо існують більш гуманні способи? Адже надто довгий час, природні об'єкти і тварини не розглядалися об'єктами моральних вчинків людини, а лише як засіб для досягнення людських цілей.

Так, у ХУП ст. юрист Н. Уард та ботанік Дж Рей, філософ Дж. Локк, виступили з твердженням, що тварини мають внутрішнє право на власне життя, незалежно від утилітарної цінності для людини. Що було своєрідним переворотом, адже визнаючи моральну цінність тварин вони наголошували, що людина не являється центром біологічного світу. Стає необхідністю обгрунтування і введення в дію морально-екологічного імперативу - об'єктивних вимог до людей, відповідальних за науково-технічний прогрес і використання його досягнень у практичних цілях; особливо на формуванні нового "гуманістичного" відношення до природи та адекватних моральних "людських якостей" за А. Печчеї.

Якщо повернутися в історію, то початково класична етика у своїх витоках була антропоцентричною, а з часом поняття моральності стало поширюватися на інші форми буття, зокрема на сферу живого ("етика благоговіння перед життям" А. Швейцер ), а потім і на природу взагалі (відношення "людина - природа).

Ставлення людини до природи нині набуває такого самого морального значення, як і ставлення людини до людини, що завбачає про поєднання морального імперативу та імперативу екологічного. Так у 1991 році вперше у світі в законі Нової Зеландії "Про управління природними ресурсами" було законодавчо закріплено захист внутрішньої цінності екосистем, а в 2001 році Рада Європи заборонила тестування косметики на тваринах. Яскравим прикладом, втілення гармонійної взаємодії людини та природи є схвалення "Декларації прав живих істот" на міжнародному семінарі "Три-буна-9","Природні права природи" у 2003 році у м. Києві, де були визнано наступне: Право на життя; - право на природну волю в природному середовищі існування;- право на відсутність відповідальності перед людиною; - право на захист законом; - право на необхідну для існування частку земних благ; - Права дикої природи Землі: право на життя; право на волю від людського контролю і керування; право на відшкодування збитку; право на захист законом; - Права неживої природи Землі: право на життя; право на захист від радикального втручання з боку людини; право на захист законом; право на відшкодування збитків.

Особливо складними моральними проблеми, які вважаються надзвичайно перспективними у сфері захисту навколишнього середовища, є проникнення новітніх технологій практично у всі альтернативні галузі сільськогосподарської промисловості. Що у своїй цілісності, як не парадоксально містять загрози, що вимагають особливої рефлексії та врахування всіх можливих ризиків негативного впливу як на довкілля, так і на саму людину.

Наприклад, на сьогоднішній день, внаслідок застосування різноманітних пестицидів та генномодифікованих культур відбувається деградація верхнього шару землі, що у 16-30 раз перевищує здатність грунту до природного відновлення, окрім того понад 100 млн. акрів землі насаджено генномодифікованими культурами, що викликає стурбованість. Тому існує небезпека легковажного застосування здобутків молекулярної біології - це порушення рівноваги та саморегуляції біосфери - цілісної системи, де не можна змінити жоден із елементів ( це своєрідні терези - де з однієї сторони - благо, а з іншої - жахлива перспектива від небаченої досі біологічної зброї, так як надання нових якостей рослинам та тваринам несе в собі серйозну стурбованість, чи не буде даний ген передаватися бур'янам та чи не перетворить культурну рослину в дику? ( до речі саме з такими наслідками вже зіткнулися у Луганському природоохоронному заповіднику НАЛ України "Придонецька заплава", де було виявлено колонію незвичного для наших земель злаку(агресивна рослина, яку не їдять тварини) - результат був приголомшливим, адже батьківщиною даного злаку є Північна Америка; або наприклад наслідки токсинів, ксенобіотиків, хімікатів та пестицидів для навколишнього середовища (синтетичні сполуки впливають та змінюють структуру біоценозів, екосистем) та самої людини - поява в природі нових інфекційних хвороб, онкологічних захворювань, що небезпечні, як для людини так і тварин).

Що в цілому свідчить знову ж таки про серйозні проблеми, а саме про насилля над законами природи. Тому, потрібно підкреслити, що новітні технології вимагають їх етичної оцінки на стадії наукової розробки ще до втілення в практику. Саме тому, потрібно досить відповідально відноситися до використання технологій, щоб всебічно оцінити їх можливі негативні наслідки.

Моральне осмислення екологічних проблем - Моральні колізії сучасності

Похожие статьи