Модерністський живопис - Живопис як особливий вид мистецтва

Культура і мистецтво XX ст. пов'язані з виникненням феномена модернізму (від фр. - сучасний, новітній).

Поняття "модернізм" слід відрізняти від терміна модерн, який використовують для визначення напряму у мистецтві останнього десятиріччя XIX ст. Отже, модернізм - це художньо-естетична система, що складається на початку XX ст. і об'єднує художників, які знаходилися на позиціях нереалістичної методології.

Детальніше зупинимося на аналізі експресіонізму та сюрреалізму, адже у межах цих двох течій мистецтво живопису посідало одне з провідних місць.

Експресіонізм (від фр. - вираження) - напрям мистецтва, що виник як своєрідне заперечення імпресіонізму.

Його апологетів цікавила не ідея зовнішнього "враження", а внутрішній світ людини, бажання зрозуміти і можливість виразити його. Експресіонізм - це інтернаціональний рух, який сформувався у складний перехідний період між першою та другою світовими війнами і приніс у творчість його провідних представників песимістичне начало: почуття неспокою, страху, розгубленості, трагічного передчуття.

Експресіоністичний живопис був представлений іменами норвезького художника Е. Мунка (1863-1944) та французького митця Ж. Руо (1871-1958).

Через усі їхні твори лейтмотивом проходить тема смерті - провідний мотив експресіоністичного мистецтва, інтерпретований у картинах Ж. Руо "Кладовище", "Розп яття", "Старий король" і фактично на всіх полотнах Е. Мунка - "Крик", "Жах", "Людина-гора", "Танок смерті" та ін. Переважання темного кольору та певна деформація перспективи на полотнах норвезького художника створювали відчуття страху і безпорадності.

Традиції класичного експресіонізму продовжуються і у другій половині XX ст. Яскравою постаттю експресіоністичного мистецтва у 70-80-ті роки стає А. Райнер - австрійський художник, автор картин "Тіло-пози", "Екстаз", "Маски смерті".

У роботах Е. Мунка, Ж. Руо, сучасних художників-експресіоністів розв'язуються проблеми сенсу буття, людської самотності.

ДАЛІ САЛЬВАДОР (1904-1989) - видатний іспанський живописець, знакова постать сучасного мистецтва. Лейтмотивом творчості Далі стала "таємниця людського позасвідомого". Саме в цьому контексті слід сприймати його живописні роботи "Передчуття громадянської війни". "Ринок рабів". "Невидимий бюст Вольтера", "Сон" тощо. Розвиваючи художні орієнтири сюрреалістичного мистецва, С. Далі запропонував оригінальну модель інтерпретації одного з наріжних його мотивів - "мертвого годинника", що зображений на його полотні "Збереження нам'яті". Цей прийом дав митцеві можливість наголосити на "позачасовості" сюрреалістичного напряму взагалі та його власної творчості зокрема, можливості людського єднання і порозуміння.

Слід зазначити, що експресіоністичне світовідчуття завжди було притаманним й українській національній самосвідомості. Так, роботи львівського художника О. Мінька - "Відчай", "Мовчання" та "Пересторога" - є новим кроком у розвитку "слов'янської гілки" європейського експресіонізму.

Сюрреалізм (від фр. - понадреалізм) - один з основних напрямів мистецтва XX ст., який сформувався у 20-ті роки у Франції. Теоретиком цього напряму був А. Бретон (1896-1966), концепції якого стимулювали творчі пошуки художників-сюрреалістів практично в усіх видах мистецтва. На думку Бретона, творчість - це загадковий процес, що не піддається логічному тлумаченню, тому видатні представники сюрреалізму працювали асоціативним, алогічним методом, використовуючи власні сновидіння.

Не буде перебільшенням зазначити, що найяскравіше сюрреалізм виявився у живопису, адже саме представникам цього виду мистецтва - бельгійцю Р. Магрітту (1898-1967) та іспанцю С. Далі (1904-1989) - сюрреалізм зобов'язаний своєю популярністю.

Однією з провідних тем творів С. Далі є тема зреченості та песимізму, що викликає асоціації з тематичною спрямованістю мистецтва експресіонізму. Вона яскраво представлена у таких творах митця, як "Передчуття громадянської війни", "Палаюча жирафа", "Христос св. Іоанна" та ін.

Гідною альтернативою західному модернізму 20-х років став російський та український авангард, представлений такими художників, як В. Каменський (1884-1961), В. Кандінський (1866-1944), М. Бойчук (1882-1937), Д. Бурлюк (1882-1967), О. Богомазов (1880-1930) та ін. Ці митці пов'язували свою творчість з утвердженням національної самосвідомості, але водночас не відокремлювали себе від процесів, що відбувалися в європейському живописі.

Тяжіння живописців 20-х років до практики художніх угруповань можна вважати логічним продовженням традицій, які склалися на межі XIX-XX ст. У зазначений період у середовищі живописців виникли спільні тематичні та жанрові орієнтації (історична проблематика, психологічний портрет тощо), що об'єднували, хоча й умовно, такі яскраві особистості, як А. Рябушкін (1861-1904), Б. Кустодієв (1878- 1927), В. Серов (1865-1911). Поступово активізація цього руху зумовила появу художніх осередків: "Світ мистецтва" (О. Бенуа (1870-1960), Л. Бакст (1866-1924) та ін.); "Спілка російських художників" (К. Коровін (1861-1939), А. Архипов (1862- 1930), С. Виноградов, К. Юон (1875-1958) та ін.); "Блакитна троянда" (П. Кузнецов, М. Сар'ян (1880-1972) та ін.); "Бубновий валет" (П. Кончаловський (1876-1956) та ін.).

Похожие статьи




Модерністський живопис - Живопис як особливий вид мистецтва

Предыдущая | Следующая