Мистецтво живопису кінця XVI - XVIII ст - Живопис як особливий вид мистецтва

Живопис розвивався у межах трьох основних напрямів: бароко, рококо та класицизму. Необхідно зазначити, що провідні художники цього періоду, експериментуючи у межах різних стилів і напрямів, в основному починають віддавати перевагу реалістичному мистецтву.

Особливе місце в контексті живописних пошуків XVII ст. посідає творчість двох голландських митців Ф. Халса (1585-1666) та Я. Вермеєра Делфтського (1632-1675). Крім суто професійних досягнень, їхня спадщина стимулювала процес художньої спадковості, своєрідний "діалог через століття". Так, традиції Ф. Халса щодо живописної інтерпретації категорії комічного отримали продовження у творчості видатного іспанського митця Ф. Гойї (1746- 1828) - "Водоноска", "Сліпий" і в опосередкованій формі вплинули на серію офортів "Капричос". Художня ж спадщина Я. Вермеєра Делфтського спонукала до художніх експериментів метра сюрреалістичного живопису С. Далі, про що він сам згадував у своїй статті "Світові ідеї".

Слід зауважити, що живописне мистецтво XVII-XVIII ст. характеризувалося цікавими пошуками у галузі колористичної композиції, що знайшли своє відображення у творах П. Рубенса (1577-1640), А. Ван Дейка (1599-1641),

Ф. Сурбарана (1598-1664), Е. Греко (1541-1614), Д. Веласкеса (1599-1660), особливо у творчості Рембрандта (1606-1669). У всесвітньо відомих полотнах голландського митця емоційна напруга виникає і передається завдяки дивовижній грі світла і тіні. У своїх портретах Рембрандт переважно працює темними фарбами.

Однак для того, щоб більше підкреслити психологічний стан людини, який найадекватніше передають її обличчя і руки, митець використовує світлові акценти.

Саме до цього прийому видатний художник звернувся у своєму геніальному полотні "Повернення блудного сина", що відобразило трагічні міркування Рембрандта про сенс людського буття.

Колористична композиція творів Рембрандта, гра світла і тіні на його полотнах мала значний вплив не тільки на розвиток живописного мистецтва XVIII-XIX ст., зокрема на творчість Ф. Рокотова (1732-1808), Д. Левицького (1735-1822), В. Боровиковського (1757-1825), Т. Шевченка (1814-1861), М. Пимоненка (1862- 1912) та інших художників, а й на пошуки, що відбувалися у мистецтві кіно, яке у кращих своїх зразках (фільми німецького експресіонізму, О. П. Довженка, А. Тарковського, П. Грінвейя) використовувало саме цей прийом для створення атмосфери емоційної напруги, передачі почуттів героїв стрічок. XIX ст. у мистецтві живопису пов'язане з виникненням надзвичайно цікавого напряму, що отримує назву імпресіонізм (від фр. ітргезкіоп - враження). Надзавданням художників-імпресіоністів стає гасло: "Малюю те, що бачу", яке було втілене у кращих творах Е. Мане (1832-1883) - "Сніданок на траві", "Бар Фолі-Бержер", К. Моне (1840-1926) - "Враження", "Схід сонця".

РЕНУАР П'ЄР ОГЮСТ (1841-1919) - французький живописець, один з представників імпресіоністичного напряму.

Його творчі інтереси концентрувалися навколо жанрів пейзажу і натюрморту, але ім'я О. Ренуара насамперед ототожнюється з новим етапом у розвитку портрета, що фактично набув статусу "візитної картки" майстра. Здебільшого на полотнах живописця зображені прекрасні жінки на пленері чи у "вишуканому інтер'єрі": "Дівчата в чорному", "Великі купальниці", "Дівчата за піаніно".

"Дівчина з віялом" та ін., які ніби уособлюють відомий давньогрецький принцип "кало-кагатії" - єдність добра і краси. Особливе місце у спадщині О. Ренуара займає портрет актриси Канни Самарі. Це полотно в інтерпретації художника - гімн великій силі жіночості, що була лейтмотивом усієї творчості великого митця (назва саме цієї картини, власне, і визначила назву цього напряму), О. Ренуара. Провідні художники-імпресіоністи намагалися передати і відтворити колористичне багатство навколишнього світу.

Тому кольорове співвідношення зображуваного несло головне психологічне та естетичне навантаження.

Одним з провідних жанрів імпресіонізму стає пейзаж. Це зумовлює необхідність працювати на натурі - пленері і вимагає від художників вивчення характеру освітлення у різні години доби, урахування особливостей атмосферних умов, а головне - впливу світла на колір.

Імпресіоністичний живопис так віртуозно володів світлом, що міг зафіксувати навіть колір повітря, туману, тіні тощо.

Мистецтво імпресіонізму підготувало фундамент для подальшого розвитку живопису кінця XIX ст., зокрема напряму постімпресіонізму, представниками якого були Ван Гог (1853-1890), Сезанн (1839-1906), Гоген (1848-1903).

Похожие статьи




Мистецтво живопису кінця XVI - XVIII ст - Живопис як особливий вид мистецтва

Предыдущая | Следующая