Любов - Моральні цінності

Найунікальнішою в ряду розглянутих форм спілкування, яка дає найбільше міжособистісне єднання, є любов. Упродовж багатовікового існування людської культури вона вважалася однією з основних моральних цінностей. Любов фокусує етичний вимір людського існування й може, на думку В. Г. Бєлінського, "слугувати пробним каменем моральності".

Істинний розгляд любові можливий лише у світлі найвищого сенсу людського спілкування. Тільки в такому масштабі може бути поясненою та обгрунтованою всепроникна сила любові, котру вже в давнину ототожнювали із загальною космічною силою, що діє скрізь і всюди. Людське існування потребує одухотвореності любов'ю, бо без неї людина може не відбутися. Справжня творчість існує тільки там, де є любов. Давно підмічено: "немає істини, де немає любові", а отже й пізнає людина настільки, наскільки любить.

За всієї очевидної важливості та цінності любові для людини в її існуванні важливіше, чи осягнула вона істинну сутність цього почуття? Сказане ще в давнину про любов, що "таїна ця велика є", актуалізується щоразу в кожній новій спробі раціонального осягнення такого інтимного і всеохоплюючого явища культури. Проте людина вперто продовжує спроби розкриття цієї великої таємниці, бо "любов є сила життя" (Л. М. Толстой).

Відкидаючи всі більш чи менш туманні міркування про любов і розглядаючи її в світлі сенсу людського існування, можна стверджувати, що Любов - це інтимне, глибоке почуття, котре характеризується високою емоційно-духовною напруженістю, це галузь реалізації цінності "переживання" іншого в усій його своєрідності й неповторності, Це, на думку німецького філософа Л. Фейєрбаха, піднесення предмета "до сутності й, таким чином, предмет лише як сутність стає об'єктом любові".

У своєму устремлінні любов може бути спрямована на людську сутність, ідею, іншу людину і т. д. Однак її сутність найповніше проявляється у стосунках між людьми, відкритті та визнанні максимальної цінності іншої конкретної людини. Любов - одна з форм подолання відчуження людини від людини І завдяки цьому вона визнається вершиною морального ставлення до особистості. Як така вона, наприклад, є суттєвим елементом дружби як форми морального спілкування.

Однак у сутності любові є щось зовсім унікальне, що виводить її з ряду вище розглянутих форм міжлюдського спілкування і що з максимальною яскравістю, і з усією мірою притаманної їй загадковості й неповторності розкривається в індивідуальному статевому коханні. Саме тут з усією невідворотністю постає вільне й остільки "непередбачуване" вираження глибини особистості. Тут осягається сутність іншої статі, а коханий в усій його особистісній незамінності та своєрідності дарує люблячому ту завершеність цілого, котра долає окремість і самотність людського існування. Е. Фромм, німецько-американський психолог і соціолог, у своїй роботі "Мистецтво любові" підкреслив цю здатність любові: "Любов - це сила, котра руйнує стіни, що відділяють людину від її ближніх; котра єднає її з іншими".

Водночас це й відкриття нового бачення людиною світу, чарівне перетворення людського ставлення до світу: "Врата у світ цінностей немовби розчиняються для того, хто кохає, кохання накладає чари на увесь світ, огортаючи світ додатковими цінностями.., добре відомо, що любов робить людину не сліпою, а зрячою - здатною бачити цінності" - підкреслював австрійський психотерапевт В. Франкл. Той, хто кохав по-справжньому якусь одну людину, говорив Е. Фромм, любить увесь світ. І в цьому процесі здійснюється творчий перегляд усієї системи цінностей, зміна способу її існування. Часто це прорив крізь конкретно-історичну обмеженість панівної моральної свідомості до загальнолюдських моральних ідеалів як шлях присвоєння людиною своєї людської сутності всебічним способом.

До того ж, як справедливо зазначив Мігель де Унамуно, іспанський письменник та філософ, "завдяки любові відкривається мені Суще. Завдяки любові ми пізнаємо речі нашим Єством, А не тільки розумом: ми перетворюємо їх в Близькі Нам..."

Заслуга любові не тільки в творчому перегляді світовідчуття, посиленні морально-ціннісного виміру своєї життєдіяльності. Значною мірою істинна її заслуга в творенні людини.

Є в народній мудрості твердження, що - любов зла. Однак тут більшою мірою підкреслюється "непередбачуваність" кохання: його не можна примусово ні викликати, ні здолати. Як зазначає дослідник О. П. Зубець, "кохання - емоційно перетворююче ставлення, в якому інший сприймається сповна, незалежно від його якостей та їх оцінки, приймається як даність, в усьому багатстві й незводимості до власних уявлень та ідеалів". Більш того, трапляється й так, що і достоїнства коханої людини гіпертрофуються силою почуття люблячого. І в цьому часом витоки багатьох розчарувань. Та все ж поряд із цим "обманом зору" в коханні є така прозорливість, яка недоступна іншому почуттю. Очі кохання бачать у людині такі її глибини, про які іноді не знає й вона сама.

Любов висвічує в коханому його можливості. В існуючому образі коханої людини їй удається розгледіти її Потенційний образ. Цю загадку любові, її унікальну здатність у людському творенні влучно підмітив російський письменник М. М. Пришвін: "... та людина, яку ти любиш у мені, звичайно, краща за мене: я не такий. Але ти люби і я постараюся бути кращим за себе".

Розкриваючи духовну сутність коханої людини, її неповторність, зачаєні в ній потенційні цінності, люблячий стикається з особистістю іншої людини як із цілим унікальним світом, що в свою, чергу Розширює його власний світ. Вказані процеси поглиблюють особистість, роблять її душевно тонкою, "видющою", творчою. До того ж, як зазначав французький письменник і громадський діяч Р. Роллан, "благодіяння любові не тільки в тому, що вона навіює нам віру в іншу людину, а й у тому, що ми знаходимо віру в себе".

Унікальний творчий потенціал любові виявляє в кінцевому підсумку прагнення людини до цілісності, осягнення світу в усьому його багатстві. Однак реалізація, відстоювання цієї творчої могутті любові, а отже істинного її здійснення, вимагає в свою чергу тієї висоти морального ставлення, морального способу існування людини, котра зобов'язує її інтелектуально-емоційно-вольову систему до гранично високого напруження. Любов - величезна сила, вона може бути творчою, але може бути й руйнівною, призводити до морального падіння. Все залежить від моральної спроможності людини, міри її особистісного розвитку.

Важливість і складність любові багато в чому визначається, тим, що в ній, як у фокусі, перетинаються протилежності біологічного й духовного, особистісного й соціального, інтимного й загальнозначущого. В любові як у жодній іншій галузі необхідно відрізняти вище від нижчого, прекрасне від потворного, справжнє людське почуття від його викривлених, спотворених форм, бо втрати тут - це втрати людського начала, людської сутності. Так, статевий потяг не є простим уподібненням тваринному з характерним для нього диктатом статевого інстинкту. И хоч останній не може зрівнюватися зі свідомими діями людини, йому все ж притаманна своя "мудрість". Людина ж у втраті свого людського начала може впасти й значно нижче від "природної мудрості". Тому вже у давнину було прийнято розрізняти типи кохання, його психологічно-емоційні стани. Наприклад, давні греки чітко розрізняли пристрасне кохання ("ерос") І ніжну, жертовну любов ("агапе").

"Ерос" - це стихійна й палка жага володіння улюбленою істотою, що не лишає місця для жалості чи милостивості. "Агапе" - це потреба в самовіддачі, милостива любов до "ближнього", жадання люблячого розчинитися в коханому. Поряд із цими типами любові виокремлювалася ще "філія" - Любов-дружба, любов-приязнь індивіда до індивіда, зумовлена соціальними зв'язками й особистим вибором, і "сторге" - Любов-прихильність, особливо сімейна.

Сучасна типологія додає до наведених вище різновидів любові ще два - "маніа" І "людус". "Мата" - любов-тривога, туга, одержимість. "Людус" - любов-гра, в орбіті якої партнерів утримує тільки секс і... відсутність будь-яких обов'язків один до одного.

Із точки зору психологічних фаз любов характеризують як закоханість (або сексуальний тип), любов-пристрасть (або еротичний тип) і любов-прихильність (або духовний тип). Цікава класифікація типів любові та різних її рівнів запропонована К. С. Льюїсом, котрий розрізняє любов-потребу, прихильність; любов-оцінку, закоханість; любов-дар, милосердя.

У спеціальній психологічній літературі наводяться й ще детальніші класифікації любові. В нашому випадку типологія любові - не самоціль. Та водночас звернення до результатів такого аналізу дає можливість простежити сутнісно закономірне в цьому явищі через з'ясування об'єднуючого, схожого в цих класифікаціях.

Таким є осягнення того, що найвищою, найзначущішою для людини формою любові виступає цілісна під егідою духовності спрямованість суті однієї людини до іншої. "Це сміливе занурення в переживання єдності" (Е Фромм) в усій багатоманітності сторін, але передусім у духовній.

І тому це насамперед здатність любити, що виступає як ставлення людини до світу взагалі, людини взагалі. "... Якщо я справді люблю якусь людину, я люблю всіх людей, я люблю світ, я люблю життя. Якщо я можу сказати комусь "я люблю тебе", я мушу бути здатним сказати "я люблю в тобі все", "я люблю завдяки тобі увесь світ, я люблю в тобі самого себе" (Е. Фромм).

Таким чином, любов постає як глибоко моральне ставлення, що підноситься до субстанційних основ людського буття. Крім того, любов є діяльна, активна заінтересованість у житті та розвитку коханого, високе почуття відповідальності та обов'язку. Це буття як самовіддача, як утвердження іншого. "Любов до когось це не просто сильне почуття - це рішимість, це розумний вибір, це обіцянка" (Е. Фромм). І, нарешті, не можна зазнати справжньої любові, Якщо головною цінністю стала вона сама, а не той, кого любиш. Насолоджуватися справжнім коханням, прагнучи тільки любовних утіх, неможливо. "Природна любов, ставши богом, не залишається любов'ю" (К. С. Льюїс).

Проілюструвати сказане можна, звернувшись до еволюції культури "пристрасті" з її культурно-історичному втіленні. Зведена свого часу на п'єдестал романтизму (XVII-XIX ст.) як ідеал, що дарує захист від ницості й жорстокості довколишнього світу, в своїй абсолютизації пристрасть призвела в підсумку до девальвації кохання (стихія "сексуальної революції" в XX ст.).

Ця закономірність проявляється не тільки у сфері інтимних міжособистісних стосунків. Такий же підсумок і для любові як спрямованості на ідею, людську сутність, Батьківщину, Бога. І тут любов як самоціль плодить і множить зло. Наприклад, у своїй крайній, безумній формі патріотизм стає расизмом натовпу, сліпе служіння ідеї чревате фанатизмом і т. п

Таким чином, істинна любов завжди моральна як активне проникнення в іншому, як виходження за себе самого сьогоднішнього, обмеженого, до нових висот людського виміру, де "в акті віддавання себе, в акті проникнення вглиб іншої людини, я знаходжу себе, я відкриваю себе, я відкриваю нас обох, я відкриваю людину" (Е. Фромм). Любов - одна з найвищих моральних цінностей. Саме такою вона спроможна в людській життєдіяльності, постає як глибинне джерело і моральна основа шлюбних відносин і сім'ї.

Товаришування, дружба і любов - моральні цінності, що формувалися історично як відповідь на потребу долати агресію щодо "чужого", "іншого". Орієнтуючись на ці цінності ми стаємо спроможними побудувати світ відповідний сутності людини в нас і зовні нас.

На останок, разом з Ентоні де Мелло, пропонуємо подумати над змістом притчі.

Одного разу Майстер сказав:

- Ти не "переможеш" зло до тих пір, допоки не побачиш добро, яке воно робить.

Це дуже спантеличило учнів, але Майстер не поспішив з поясненнями. Наступного дня він запропонував учням молитву, що була поспіхом написана на клаптику паперу, знайденому в концтаборі Равенсбрюк: "Господи, пам'ятай не тільки добрих чоловіків і жінок, але й злих.

Пам'ятай не тільки про всі страждання, яким нас піддали.

Пам'ятай, що ці муки принесли свої плоди - Наше товаришування, відданість, смиренність, хоробрість і щедрість, велич серця (курсив - авт), що надихнула нас на все це.

І коли настане Судний день, хай всі ці плоди стануть для них нагородою і прощенням".

Похожие статьи




Любов - Моральні цінності

Предыдущая | Следующая