Етичні проблеми національних відносин - Мораль і спільноти
З-поміж усіх людських спільнот найгостріші моральні проблеми пов'язані сьогодні, очевидно, із спільнотами національними - маємо на увазі як етику міжнаціональних стосунків, так і проблеми самовизначення людської особистості в полі національної культури, питання співвідношення національних і традиційних гуманітарних (загальнолюдських) цінностей.
Важливість усіх цих проблем знайшла свій вияв у виникненні останнім часом спеціальної галузі етичних знань - етноетики. На міжнародну конференцію "Етноетика і культура", що відбулася в Києві в червні 1994 р., з'їхалися з різних країн світу етики, філософи, політолога, стурбовані станом справ у цій вибухонебезпечній галузі. На конференції були окреслені основні аспекти зазначеної проблематики, вироблені певні загальні підходи до них. Розглянемо ж ці головні аспекти.
Нація і особистість
Певна моральна напруженість питань національного самовизначення особистості, виразно відчутна в культурі XX ст., має свої підстави. Надто багато випадків переслідувань і утисків особи через її національну належність, позбавлення її на цій основі прав, свободи, а часто й самого життя знає новітня історія. Людство, треба сподіватися, ніколи не забуде такі кричущі трагедії, як геноцид вірмен в Османській імперії (1909-1918 рр.), винищення євреїв нацистами (самі євреї називають цей апокаліптичний злочин Катастрофою, або ж Нещастям - Шоа), голодомор 1933 р. в Україні. Й ці акції - не жахлива випадковість, а крайні вияви певної могутньої тенденції. Задовго до "спутника" і "перестройки" в мови різних народів світу ввійшло російське слово "погром" - починаючи з 1881-1882 рр. щоразу сильніші хвилі погромів прокочувалися по Росії, аж поки не досягли свого апогею під час громадянської війни. Весь світ знає про утиски чорношкірих і кольорових жителів США та їхню боротьбу за свої права, але ще й досі немає, мабуть, повної картини того, якими репресіями на національній основі супроводжувалося "будівництво комунізму" в СРСР - від їх найжорстокіших форм до рафінованого психологічного тиску, причому не тільки з боку правлячої верхівки, а й з боку "широких мас трудящих" у їхній, так би мовити, історичній самодіяльності. Й нині в різних куточках світу ми бачимо приклади дикунського переслідування людей за національною ознакою, етнічних чисток тощо. Чи маємо ми підстави взагалі сподіватися на те, що подібні ганебні ексцеси коли-небудь припиняться? Деякі цілком реалістичні міркування наводять, навпаки, на думку про можливість їх чергового загострення в недалекому майбутньому...
Слід мати на увазі, що для особи духовно неспроможної, нездатної відшукати власний грунт і шлях у житті, легкодоступна єдність національного колективу завжди є неабиякою спокусою. Це - найлегший спосіб здобути відчуття впевненості, осмисленості власного існування, відчути навіть певну гордість за себе і "своїх" (за висловом Артура Шопенгауера, "найдешевша гордість - це гордість національна") вкупі з п'янкою безвідповідальністю за широкими плечима "патріотів"-однодумців. Тим-то, як зазначав Томас Манн устами одного зі своїх персонажів, часом люди здатні накоїти саме "в ім'я народу такого, чого б, мабуть, не зробили в ім'я Бога, в ім'я людства чи в ім'я права" [6].
Саме цей негативний досвід надає фундаментального значення зафіксованій у Загальній декларації прав людини принциповій рівності прав і свобод людей незалежно від їхнього національного походження (ст. 2 згаданого документа). До всіх власне юридичних актів, що мають гарантувати цю рівність прав, включаючи й право представників кожної нації на культивування рідної мови, виховання і традицій, сучасна етика має додати й таке:
Ніхто не повинен пов'язувати моральний статус і рівень моральних вимог до особистості з її національною належністю;
Ніхто не повинен позбавляти людську особистість права на національне самовизначення;
Ніхто, крім самої особистості, не повинен визначати її моральний обов'язок перед нацією, до якої вона належить.
Останні два з наведених положень, очевидно, потребують пояснення.
Положення про національне самовизначення особи на перший погляд може видатися парадоксом. Якщо я, скажімо, грузин, то який сенс мені записуватися в поляки і що, крім сміху, це може викликати?
Справа, однак, не така проста, як здається. Насамперед, у всьому світі існують мільйони людей, що є нащадками представників різних, інколи багатьох, націй. Якщо моя мати грузинка, а батько - росіянин (мати якого, до того ж, була полькою), то це вже справа мого вибору, мого самовизначення, з якою національною традицією я ідентифікуватиму власну особистість, і мораль має захищати моє право на подібний вибір. Відомі, далі, численні випадки того, як люди однієї національності, вільно чи невільно потрапивши до іншого національного середовища, ставали представниками (інколи - видатними й глибокими) тамтешньої культурної традиції. Гійом Аполлінер - великий французький поет, хоча за походженням він поляк, так само як і чудовий англійський романіст, один з репрезентантів "великої традиції" англійської класичної прози Джозеф Конрад. Пауль Целан, за походженням єврей із Чернівців, живучи в Парижі й викладаючи там англійську мову, став одним із кращих німецьких поетів сучасності, носієм чудового німецького поетичного стилю. Чи ж нам засуджувати таких людей за їхній національно-культурний вибір?
Чудовий український поет Василь Симоненко в одному зі своїх віршів писав:
Можна вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
("Лебеді материнства")
Що й казати, в цих поетичних рядках є своя переконливість. Важливо, однак, бачити й інший бік справи. І мати мужність мислити про це.
Безперечно, вибір людини у галузі власної національної ідентифікації ніколи не є абсолютно довільним - він спирається на внутрішні потенції самої людської суб'єктивності, на її відчування своїх буттєвих витоків. Людина, зрештою, може обрати тільки саму себе, проте дуже важливо, щоб себе, таку, якою вона є і може бути, вона саме обрала, - у цьому, як показав ще попередник екзистенціалізму датський мислитель С. К'єркегор (1813-1855), і полягає її суб'єктивна автентичність [7]. Людині не личить бути пасивним речоподібним об'єктом, зокрема й національність не є її суто об'єктною характеристикою. Отже, там, де не обирає вона сама - обирають за неї. Й той, хто заперечує право людської особистості на національне самовизначення, вільно чи мимовільно недалекий від того, щоб визначати її національність за неї - відомим методом "п'ятої графи" (за котрим і досі жалкують у нас деякі свідомі патріоти), за формою черепа чи якось інакше. Але з наведених вище історичних прикладів ми вже бачили, до чого це може призвести.
Не менш парадоксальним - навіть "аморальним" - може видатися комусь і твердження про неприпустимість формулювання за іншу людину її власного морального обов'язку перед нацією, до якої вона належить. Проте й це положення має безперечні підстави.
Справді, як зазначалося вище, людина, щоб бути морально повноцінною істотою, має відчувати своє коріння, свою причетність до певного спільнотного буття, повинна піклуватися про своїх ближніх і дбати про продовження традицій, з якими пов'язана осмисленість власного її існування. Поза цими суто людськими й культурними укоріненостями і зв'язками ієрархія загальних гуманістичних цінностей залишається для нас закритою книгою. Проте національний вимір цих буттєвих укоріненостей і зв'язків - не єдиний. Відповідно не єдино можливою і не виключною є й національна "траєкторія" духовного зростання особистості в загальнолюдському просторі. Існують інші шляхи, інші виміри людської причетності до світу - як інфра-, так і інтернаціональні.
Один з таких вимірів, безперечно, пов'язаний з уявленням про батьківщину - не з гучною ідеологемою ("соціалістична Батьківщина" тощо), а просто з тією обставиною, що в кожної людини є таке місце найбільшої життєвої виразності, такий рідний ландшафт - місто, сільська місцевість або цілий край, - в якому зберігається цілісність її душевного буття, звідки починаються й куди ведуть її життєві стежки. Батьківщина - це і батьківський, дідівський світ, і рідні люди навколо тебе. При цьому, однак, на відміну від поняття "нація", поняття "батьківщина" не має відтінку групового відособлення, групової виключності: адже, не кажучи про все інше, у представників різних націй батьківщина може бути одна.
Немає сумніву, що батьківщина в окресленому її розумінні постає як міст, що сполучає людину з великим світом і його духовністю, дає змогу щиро й цілісно, самим серцем прийняти їх. І якщо для однієї людини в моральному й суб'єктивно-душевному плані важливішою є причетність до певної нації, то для іншої - причетність до батьківщини. Є письменники, філософи, митці, про яких доречніше сказати, що вони "українські", "російські" тощо, а є й такі, про котрих ми скажемо передусім, що вони - "київські". Жодну із цих орієнтацій неможливо вважати ні хибною, ні єдино можливою; поряд з ними існують і інші спільнотні, буттєві, культурні орієнтації людської особистості.
Саме тому, насамперед, і неможливо за конкретну людину формулювати її обов'язок перед нацією, накидати його їй - у неї просто можуть бути інші життєві й духовні пріоритети, що не робить її менш досконалою в моральному відношенні. Взагалі безглуздо зобов'язувати до того, що може здійснитися лише завдяки людській свободі, через вільне й безкорисливе його прийняття.
До речі згадати в цьому зв'язку встановлене видатним українським соціологом Ольгертом Бочковським (1884-1939) розрізнення "пасивної" й "активної" національності. Перша - "стихійна і підсвідома", вона задається людині етногенетично, друга - "свідома й організована", формується на основі активного самоусвідомлення індивідів, що складають даний національний колектив [8]. Через таке активне самоусвідомлення і самовизначення ідея нації і входить до життєвого світу тих, хто справді здатний відчути свій особистий обов'язок перед нею, - але це вже, повторюємо, явище високої моральності, опосередкованої суб'єктивною відданістю і любов'ю.
Саме так служили українській нації й українській культурі Тарас Шевченко і Леся Українка, Михайло Грушевський і Володимир Винниченко, діячі "розстріляного відродження", Василь Стус - а слідом за ними, в міру власних здібностей і сил, і всі справжні представники української інтелігенції, котрій ніколи не були чужі ні відчуття обов'язку перед народом, ні усвідомлення своєї відповідальності перед ним.
І нині надзвичайно болісні, складні, суперечливі процеси національного відродження чекають на своїх подвижників, високоморальних і духовно розвинутих людей, здатних пройнятися непереборним співчуттям до свого народу, непереборною любов'ю до його ідеалів - і посунути справу національного розвитку вперед. Такі подвижники конче потрібні й українській, і російській та іншим національним культурам, і влитися до їхніх лав є великою честю.
Проте в кожного - свій шлях у житті. І про які б високі цілі не йшлося, забувати про це не можна.
Етика міжнаціональних стосунків
Найважливіше щодо цього пункту вже було сказано вище у зв'язку з проблемою універсалізації й взаємності моральних вимог ("золоте правило" моральності). І справді, якщо вже принаймні дві з половиною тисячі років "золоте правило" визнається основою моральних стосунків між окремими людьми, то хіба з цього не випливають певні висновки й для цілих націй як своєрідних моральних суб'єктивностей? Тим часом ми бачимо, що найзапекліші національні суперечки й конфлікти нерідко виникають на грунті елементарного порушення "золотого правила", тобто норми взаємності - коли якась із сторін вважає можливим для себе те, що вважала б неприпустимим відносно себе з боку інших.
Розглядаючи міжнаціональні стосунки як проблему моральну, ми, безсумнівно, маємо запроваджувати в цю сферу й відповідні етичні категорії. В сучасному житті нація безперечно постає як моральна суб'єктивність, що має (точніше, повинна мати) власну гідність, власне відчуття обов'язку й відповідальності, власне сумління; суб'єктивність, що повинна з повагою (коли не з симпатією і співчуттям) ставитися до інших подібних суб'єктивностей, інших націй. Тільки за умови обопільної реалізації всіх цих якостей і конкретних вимог, що з них випливають, ми можемо говорити про задовільний моральний стан міжнаціональних стосунків. Проте далеко не всі зазначені риси набувають у сучасній національній моральній свідомості належного Розвитку.
Проаналізуймо в цьому зв'язку поняття національної відповідальності, національної провини.
Відомо, що проблема, яка стоїть за цими поняттями, здавна слугувала горючим матеріалом для всякого роду темних пристрастей. Однак раціональне осмислення подібних пунктів максимального ризику в людській самосвідомості - пряме завдання гуманістичної етичної думки.
Отже, про національну провину. Навряд чи навіть у роки застою комусь у нас спало б на думку заперечувати наявність у кожної нації особливого національного характеру. Справа, однак, у тому, що, подібно до людської індивідуальності, будь-яка нація виявляє свою моральну сутність зовсім не косметичним піклуванням про миловидність власної зовнішності, а в актах глибинного вибору, що зачіпають долі інших народів і навіть загальне становище у світі, утверджують в останньому певний порядок цінностей. Природно, що такий вибір і практичні дії, котрі випливають із нього, не завжди виявляються бездоганними, і в досвіді націй нагромаджуються результати непоправних учинків та подій, які утворюють своєрідний реальний базис уявлень про національну провину.
Таким чином, уже сама історична тривалість існування будь-якої нації робить для неї здатність до національної самокритики принаймні не зайвою. У кожного народу є свої давні й недавні провини; в тривожні хвилини історії ці провини, хочемо ми того чи ні, знову й знову нагадують про себе.
Звичайно, нелюдяно і несправедливо "інкримінувати" національну провину в окресленому її розумінні всякому представникові даної нації, незалежно від його особистого самовизначення: ніхто не мусить відповідати за те, до чого він особисто не причетний. Якщо ж, однак, особа обирає саме національну "траєкторію" руху в полі культури, якщо її національна належність набуває (згадаймо О. Бочковського!) активного характеру. - у міру цього вона тим самим неминуче приймає на себе й моральну відповідальність нації, й усвідомлення її конкретних провин.
Якщо звернутися тепер до нинішньої нашої ситуації, не може не насторожити дуже слабкий розвиток самокритичності в зазначеному плані, з чим ми стикаємося в сучасних національних рухах.
Безперечно, національні провини, про які тут ідеться, асиметричні, й не просто в палкій суперечці забути про те, хто покривджений, а хто - кривдник. Кому, однак, забувати такі речі аж ніяк не личить, то це нащадкам самих кривдників
Нагайдамо, що після завершення другої світової війни, коли Німеччина лежала не тільки в матеріальних, а й, можна сказати, в духовних руїнах, ця країна пережила великий і цілющий, хоча й болісний, етап національного покаяння. Наче протверезівши, люди з жахом почали переосмислювати фашистський період в історії своєї нації, дедалі ясніше усвідомлюючи його злочинність. Один з духовних лідерів тодішньої Німеччини, філософ-екзистенціаліст К. Ясперс (1883- 1969) публікує в 1946 р. спеціальну працю "Питання про вину", яка одразу ж набуває широкого розголосу. Ще й досі тема національної відповідальності за страхіття гітлерівської епохи не забута в Німеччині; можна стверджувати, що серед духовних чинників блискучого відродження даної країни ця пробуджена свідомість національної відповідальності посідає одне з чільних місць.
Наведений приклад уявляється досить повчальним для моральної свідомості кожної нації в нашому взаємопов'язаному і переплутаному посткомуністичному світі. За умов демократизації суспільства, коли народ має змогу вільно реалізувати своє право вибору, - особливої моральної ваги набуває його обов'язок повною мірою, "по-дорослому" відповідати за обране і вчинене ним. Здатність до національної самокритики, здатність визнавати власні помилки й провини постає у цьому зв'язку важливим показником зрілості моральної культури нації, необхідною передумовою взаєморозуміння і конструктивності в міжнаціональних відносинах.
Моральні цінності національного буття
Як ми вже бачили, у випадку суперечності між конкретно-спільнотними, зокрема національними, і загальнолюдськими моральними цінностями етика утверджує пріоритет останніх. Разом з тим саме з точки зору загальнолюдської моралі для народу, що висуває певну систему особливих моральних цінностей, утвердження і розвиток останніх зберігає всю повноту свого духовного значення, - адже сам інтегральний образ людяності загалом виявився би без них неповним. Специфіка моральних, як і інших культурних цінностей, притаманних тому чи тому народові, глибоко вкорінена в соціальних і природних основах його життя, його історичному досвіді, неповторних особливостях його психіки й свідомості. Вся ця гама взаємодіючих чинників зумовлює глибоку варіативність національних моральних цінностей, які справді дуже важко звести до якогось спільного знаменника. Сукупність таких цінностей - один з найважливіших виявів неповторності культурного обличчя кожної нації.
Цілком своєрідна і неповторна й система звичаїв, моральних норм та цінностей українського народу, що акцентує такі його риси, як емоційність, душевність (характерним виявом чого стала, зокрема, "філософія серця" у Г. Сковороди, П. Юркевича та ін., а також етичні погляди, що виростали на цьому грунті); своєрідний індивідуалізм, утім, мало схожий на західноєвропейський, а позначений православною інтравертованістю; переважання споглядання над активністю (що віддалено споріднює українську моральну культуру з давньогрецькою життєбудівною засадою bios theoretikos - споглядального життя); безперечна рухливість, динамізм моральної вдачі; вільнолюбство і разом з тим прагнення до внутрішньої гармонії тощо.
Окрім специфічних української, російської, китайської тощо систем моральних цінностей, можна говорити, проте, й про певний загальний тип національної етики, національної моральної системи як такої - тобто системи моральних цінностей, котра складається під переважним формуючим впливом саме національного чинника.
Аналіз різних конкретних історичних утілень "національної етики" подібного гатунку свідчить про притаманність її конкретним різновидам ряду спільних типологічних рис. Можна говорити, зокрема, про відносно високу екологічність такої моральної системи, про її наближеність до звичаю ("звичаєвість" у цьому розумінні) й орієнтацію на усталені форми поведінки, на традиції, також про її моралістичність (висока роль морального прецедента, тобто того, що вже зафіксовано в моральній свідомості) і разом з тим про неминучі елементи в ній натуралізму ("нація" і "натура" недарма мають один корінь), що надають специфічного звучання типовим для неї вимогам "моральної чистоти", "морального здоров'я" тощо. Суттєвою рисою даного типу моральної культури є концентрація прав морального судження і контролю в авторитетних (уже знайомий нам М. Вебер сказав би "харизматичних" - від гр. harisma - благодать, дар Божий) представників даної людської спільноти і, відповідно, схильність до патерналізму в суспільному й духовному житті.
Деякі з перелічених і ще не згаданих нами рис "національної етики", безперечно, мають цілком самостійну й незамінну цінність з точки зору етики загальнолюдської - наприклад, її екологічність (природовідповідність), увага до традицій та звичаїв, спрямованість на досягнення глибинного спільнотного консенсусу (що також обов'язково властиве етиці національній). Деякі ж із цих рис можуть заходити в суперечність із загальнолюдськими етичними нормами (патерналістичні тенденції тощо). Справа, однак, у тому, що і "позитивне" і "негативне" тут здебільшого виявляється пов'язаним у єдиний комплекс, через що за всієї глибинності зв'язків і взаємодоповнень між національною і загальнолюдською моральними системами неминучими виявляються і суперечності, й конфлікти між ними. Саме тому загальні правила у відносинах національного і загальнолюдського вирішують далеко не все; потрібні глибоке розуміння кожного конкретного випадку, тактовність, почуття міри, а інколи - і щаслива здатність розвести альтернативні інтереси й прагнення в різні виміри людського життєвого світу, запобігаючи "лобовому" зіткненню між ними. Всі ці надзвичайно важливі здібності формує в людині тільки справжня культура, яка в одному з найсуттєвіших своїх аспектів і постає як мистецтво впоратися з неминучими трагедіями людського буття.
Похожие статьи
-
Універсальність і спільнотність у системі етичних пріоритетів - Мораль і спільноти
Досі йшлося про мораль узагалі. Але ж у своєму реальному соціальному бутті мораль різнолика: свої особливі цінності й норми поведінки мають більші або...
-
Етичні ідеї середніх століть. Віра і знання Середніми століттями прийнято називати смугу історії від падіння Рима на початку V століття н. е. до епохи...
-
Етичні проблеми в контексті розвитку біотехнологій - Моральні колізії сучасності
В останній третині XX ст. на зміну взаємовідносин у системі люди-на-природа вплинув розвиток біотехнологій, стрімкий розвиток яких створив вихід поза...
-
Лекція 4. Основні етичні проблеми сучасності - Етика та естетика
1. Національна етика. Сімейна етика. Релігійна етика. 2. Біоетика. Евтаназія. Клонування людини. Смертна кара. 3. Раціональність та егоїзм....
-
Етичні проблеми сучасної цивілізації - Моральні колізії сучасності
У XXI столітті людство живе в новій реальності, зіштовхнувшись з глобальними проблемами та загрозами (ядерна катастрофа, смертельні хвороби пов'язані з...
-
Моральність і свобода - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Свобода -- один із самих популярних ідеалів людства. Нею клянуться, за неї борються, заради свободи жертвують чим-небудь, часом навіть життям,...
-
Етичні ідеї Геракліта (520-460 р. до н. е.) Геракліт народився в м. Ефесі на узбережжя Малої Азії. Він аристократ за походженням і світоглядом....
-
ПРОБЛЕМИ МОРАЛЬНОСТІ, Моральність і мудрість - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Моральність і мудрість Мудрість в етиці -- визнана чеснота, але її значення більше, ніж чеснота. Хоча етика не є вченням про мудрість, усі її поняття...
-
Формалістична етика - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Інша етика пов'язана з установкою на ідеали наукового дослідження моралі. Точніше буде позначати етику такого типу як Формалістичну, Оскільки у всіх її...
-
"Моральний закон у мені". І. Кант (18 ст.) - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Іммануїл Кант (1724-1804) народився в Кенігсберзі (м. Калінінград у Росії) у родині лимаря. З одинадцяти дітей у живих залишилося п'ятеро. Кант мав...
-
Знайомство із предметом наших дисциплін доречно розпочати із пояснення термінів, що їх позначають, оскільки досить часто (хоча не завжди та не...
-
Добро і зло як явища морального плану фіксуються відповідними етичними категоріями. Для етики як науки, а також для моралі та моральності це є...
-
Протиріччя моральності й моралі - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Розчаровані люди говорять про неефективність моралі й моральності. При цьому вони забувають про те, чи було б узагалі можливим громадське життя без цих...
-
У наш час телефон -- не лише один із найефективніших засобів зв'язку, а й спосіб налагодження офіційних ділових контактів між установами, спосіб...
-
Нагадаймо, що мораль і право репрезентують, відповідно, поза інституційну й інституційну форми регуляції людської поведінки; під цим кутом зору вони тут...
-
Загальнолюдська мораль - Властивості та функції моралі
Що ж становить загальнолюдський зміст моральності? Якщо базуватися тільки на емпіричних спостереженнях, відповісти на це запитання було б майже...
-
Етика утилітаризму - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
У 60-70-і роки підвищується інтерес до утилітаризму. Термін "утилітаризм" позначає теорію, що базується на принципі корисності, увів її Дж. Ст. Мілль....
-
Моральные кодексы - Профессиональная мораль служащего
Кодифицированная мораль отличается от обычая (другого способа определять желательную линию поведения в обществе) тем, что выводит свои нормы (в прошлом)...
-
Етика кримінально-процесуального доказування і судових дебатів сторін - Юридична мораль і етика
Перед тим як винести обвинувальний чи виправдувальний вирок (суб'єкти доказування), юристи повинні виконати складну і відповідальну роботу, в процесі...
-
Етика працівників органів внутрішніх справ - Юридична мораль і етика
Правоохоронці, насамперед працівники органів внутрішніх справ, перебувають на передньому рубежі боротьби за закон, порядок, справедливість, виконуючи при...
-
"Сад" Епікура - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Атмосфера розпачу і песимізму. Старіюча Еллада, що знекровила себе багаторічними війнами та роздирається протиріччями між багатими і бідними, що зубожіла...
-
Моральність і рівність - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Рівність -- відносно новий елемент моральності. Він більшою мірою, ніж справедливість і свобода, пов'язаний з певними соціальними групами, а не з...
-
"Собача" філософія. Кініки - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Кінізм породжений внутрішніми процесами древньої Греції і зовнішньополітичних відносин, що ускладнювалися. Найбільш глибинною його передумовою була криза...
-
Моральність і справедливість - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Одним з найбільш проблемних і емоційно напружених понять етики і повсякденної свідомості є поняття справедливості і пов'язане з ним поняття соціальної...
-
Учителі мудрості - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
У V столітті до нової ери в багатьох полісах Греції на зміну політичній владі стародавньої аристократії і тиранії прийшла влада рабовласницької...
-
Етика міжнародного підприємництва: проблеми та шляхи їх вирішення
Постановка проблеми та її зв'язок із важливими науковими і практичними завданнями . За своєю суттю термін "підприємництво" (entrepreneurship), який...
-
Походження моралі - Мораль як форма суспільної і особистісної свідомості
Зародження і розвиток моралі є тривалим, складним і суперечливим процесом. Якщо історія, етнографія, антропологія, досліджуючи його, послуговуються...
-
Давньокитайське етичне вчення - Етичні вчення у давніх цивілізацій Сходу
Етичні вчення Давнього Китаю складаються в середині II тис. до н. є. Вони набувають цілісного характеру у вигляді трьох тисяч статей законів та моральних...
-
Категорії комічне і трагічне - Аналіз проблеми створення естетики
Трагічне - це категорія естетики, що відбиває діалектику свободи та необхідності, втілюючи найбільш гострі життєві протиріччя між необхідністю чи...
-
Вступ, Специфіка педагогічної діяльності - Педагогічна мораль і етика
Педагогічна мораль є різновидом уселюдської і водночас професійної моралі. Вчення про неї -- педагогічна етика, в якій формулюються принципи, норми...
-
С первого взгляда мораль выглядит как некоторые правила поведения. Правила отношения к другим людям, к обществу и к самому себе. В любом случае они...
-
У мисленні людини немає понять, що здаються настільки очевидними як добро і зло. Кожна людина на особистому досвіді пізнавала добро і зло, однак від...
-
Моральність і право - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Моральність і право пов'язані генетично. Моральність -- найдавніший регулятор поведінки людей, право -- найбільш твердий регулятор. Моральність, як уже...
-
Взаимодействие морального и политического сознания - Мораль и политика
Политическое сознание представляет собой своеобразный, динамичный сплав чувств и представлений, в котором по-своему выражается круг интересов, связанных...
-
"Універсалістська" етика - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Сучасні концепції такого роду виражають схвильованість із приводу можливої загибелі людської цивілізації і пропонують проекти консолідації людей у...
-
Уся сфера моральності виправдовує себе лише тоді та тою мірою, коли та якою мірою настанови моральної свідомості, етичні поняття та доведення переходять...
-
На теоретическом основании... - Мораль, право, политика как этическая сфера
Но теория политики - политическая наука - еще со времен Аристотеля топчется все на одном и том же месте и не удовлетворяет даже наиболее скромным...
-
Етика ХХ століття - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Етичні шукання в екзистенційній філософії. Виникла в 20-і роки. Ця "філософія існування" (від лат. ехistentia -- існування) особливу популярність набула...
-
Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) народився в м. Штутгарті (Німеччина). Його батько був високим державним чиновником. У 1788 році вступає у...
-
Антична етика. Етичні погляди Платона - Антична етика. Моральні норми
Перші спроби філософського узагальнення моральних процесів, є прямим продовженням етичних міркувань у рамках героїчного і дидактичного епосів (Гомер і...
Етичні проблеми національних відносин - Мораль і спільноти