Введення, Взаємовідносини людини із природою: погляд з історичної точки зору - Географічне середовище: взаємодія природи й суспільства

Взаємодія людини й природи, суспільства й середовища його перебування в результаті бурхливого зростання промислового виробництва в усьому світі досягло граничних критичних форм і розмірів. Устало питання про погрозу самому існуванню людства внаслідок вичерпання природних ресурсів і забруднення середовища його перебування.

Ціль роботи: розглянути процес взаємодії природи й людини й, що випливають із цієї взаємодії проблеми.

Взаємовідносини людини із природою: погляд з історичної точки зору

Природа - це насамперед універсум, що охоплює все суще, у тому числі наші пізнання й практична діяльність, весь Всесвіт, і в цьому змісті вона близька до поняття матерії, можна сказати, що природа - це матерія, узята у всьому різноманітті її форм. У цьому плані ми лише часточка цього універсума, хоча й унікальна по своїх можливостях.

Історія людського суспільства в певному змісті виявляє собою картину його взаємодії, що змінюється, із природою.

У системі античного мислення природа розумілася, як рухливе, що змінюється ціле, і в цьому змісті людина не стільки протиставлявся природі, скільки сприймався як одна з його частин. В античних філософів, як ми знаємо, поняттям космосу по суті охоплювалася вся доступна людському поняттю природа. При цьому космос протиставлявся хаосу - він трактувався як щось не тільки всеосяжне, але й організоване, закономірне й зроблене. Ідеалом уважалося життя згідно із природою.

Зовсім інше розуміння природи зложилося в середньовічній християнській культурі. Тут, що оточує людини природа розглядалася як щось створене богом і більше низьке, чим сама людина, оскільки тільки він у процесі утвору був наділений Божим початком - душею. Більше того, природа нерідко розумілося як джерело зла, якому потрібно перебороти або підкорити, а життя людини при цьому виступав як утвір Божественного початку - душі із гріховним природним початком - тілом. І це служило виправданням для негативного відношення до природи й навіть обгрунтуванням застосовуваного до неї насильства. Подібна система поглядів не могла стимулювати інтерес до наукового пізнання природи.

В епоху Відродження відношення до природи міняється. Людина відкриває для себе красу й пишноту навколишньої природи, починає бачити в ній джерело радості, насолоди, на противагу похмурому аскетизму середньовіччя. Природа починає розумітися як притулок, що протистоїть розбещеної й порочної людської цивілізації. Жан-жак Руссо прямо затверджував, що перехід людини від природного природного початку до соціального є джерелом всіх наших нещасть.

Залежність людини від природи, від природного середовища перебування, існувала на всіх етапах людської історії. Вона, однак не залишалася постійної, а змінювалася діалектично суперечливим образом. У взаємодії із природою людини поступово, у процесі праці й спілкування формувалася як соціальна істота. Цей процес має своїм вихідним пунктом виділення людини із тваринного світу. У силу вступає й соціальний відбір: виживали й виявлялися перспективними ті найдавніші спільності людей, які у своїй життєдіяльності підкорялися певним соціально-значимим вимогам згуртованості, взаємодопомоги, турботі про долю потомства, що формувало зачатки моральних норм. Соціально значиме закріплювалося й природним добором і передачею досвіду. Образно говорячи, людина у своєму розвитку поступово ставав на рейки соціальних законів, сходячи з колії біологічних закономірностей. У перетворенні в людське суспільство більшу роль грали соціальні закономірності на тлі активної дії біологічних. Це здійснювалося в процесі праці, навички до якого постійно вдосконалювалися, передаючись від покоління до покоління, і утворюючи, тим самим, речовинно фіксовану "культурну" традицію. Процес праці починається з виготовлення знарядь, а їхнє виготовлення й уживання може відбуватися тільки в колективі. Лише колектив надає життєвий зміст і могутню силу знаряддям. Саме в колективі предтрудова діяльність наших предків могла перетворитися в працю, що є вираженням соціальної діяльності й формуванням зачатків виробничих відносин. Горелов А. А. Человек - гармония - природа. М., 1990 г. С. 23-26

Похожие статьи




Введення, Взаємовідносини людини із природою: погляд з історичної точки зору - Географічне середовище: взаємодія природи й суспільства

Предыдущая | Следующая