Легенди про ріки Олександрії - Водойми рідного краю. Їх стан та охорона

Річки -- одна з могутніх зовнішніх сил Землі.

На степових просторах нашої області протікає близько 600 великих і малих річок. Багато з них не мають навіть назви. Але є й такі назви, які ми по праву вважаємо історичними, їх знаходимо у працях вчених давніх часів, літописах, в усній народній творчості. Таких річок є на карті області немало. Головні з них - Дніпро, Південний Буг, Інгулець, Інгул, Вись, Тясмин, Синюха, Сугаклія,

Так склалось, що протягом тисяч років наші землі стали шляхом по якому пройшли орди різноманітних завойовників - пра-арійці, кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гуни, авари, угорці, болгари, печеніги, половці, монголи, татари - чи можна їх всіх перелічити? Вогнем і мечем пройшли завойовники нашим краєм і недарма за цими місцями надовго закріпилась назва - Дике Поле. Степи, козацькі зимівники по балках та татарські загони, що триста років господарювали на цих просторах - ось типовий пейзаж наших країв трьохсотлітньої давнини. Тому навіть назви наших річок здебільш мають татарське походження - Ташлик, Кагарлик, Інгул, Громоклея, Сугоклей. Татари, мабуть, не досить добре "орієнтувалися на місцевості". Дві річки, що течуть з півночі на південь, мають однакову назву - в XVII ст. їх звали Єнгула, потім Великий і Малий Інгул, а далі - просто Інгул та Інгулець. Сама ж назва з татарської (Єні Гуль) - Новий потік (річка).

Чи не найбільше труднощів у істориків було (і ще буде, певно) із вивченням походження назви Інгульця. Сьогодні ми знаємо, що Інгулець -- п'ята за величиною серед річок, що течуть Україною (після Дніпра, Дністра, Прута, Південного Бугу) і перша у нашій області. .

Вже понад два століття історики не можуть з'ясувати, які річки значаться у Геродота під назвою Пантікап та Гіпакіріс. Одні вважають -- Інгулець та Інгул. Інші їм заперечують. Але логіка і детальне вивчення Геродотових "Історій" доводять; Пантікап -- то Інгулець, Гіпакіріс -- Інгул. Назва походить від слова "пані" -- риба, тобто рибна, річка. Звернімо увагу, на місці сучасної Керчі в дохристиянські часи існувало місто Пантікапєй - столиця могутнього Босфорського царства. Енциклопедії пояснюють походження назви -- "рибний шлях". Справді, Пантікапей торгував рибою з багатьма державами.

Але Пантікап -- далеко не остання назва річки. (У цьому відношенні Інгулець -- рекордсмен). Вже у першому руському літопису вона згадується під назвою Івля у зв'язку з подіями 1190 року. Дослідники пояснюють Івля у перекладі з тюркського означає "сторож". Справді, саме по цій річці проходив кордон між Київською державою та володіннями половців (тюрків), а вздовж обох берегів стояла сторожа.

Нарешті, на карті французького інженера і картографа Біплана, яку він склав у 1630-1647 роках, перебуваючи в Україні, вперше зустрічаємо назву - Інгулець. У літопису Самійла Величка знаходимо цілу низку Інгулів: Інгул Великий та Інгул Малий, Інгулець та Інгулець Малий, річки Інгульська, Вища Інгульська. (Ці назви літописець подає станом на 24 листопада 1697 року).

Але існує легенда, згідно якої кургани: один на правому боці від ріки Інгулець, вище вулиці Польової, де зараз цвинтар, і другий, який став Братською могилою, були насипані ще скіфами. Був і третій курган, який сто років тому розкопали. По іншій версії ці кургани служили сторожовими вежами козакам.

Вчені виділяють окрему угорсько-вогульську говірку. В ній чуємо оте "гул", "вогул", "вінгул". Ось звідки взялася ціла низка назв "Інгул", звідки походять оті Великі і Малі Інгули.

Річка з назвою Бешка протікає у Знам'янському та Олександрійському-районах, права - притока Інгульця. Довжина -- 56 кілометрів, площа басейну 657 квадратних кілометрів. Вперше згадується у "Літопису" С. Величка під роком 1697. Назва походить від слова "бечка" - гілка верби, яку носили святити до церкви на вербну неділю. Цих дерев росло немало на берегах річки. Бечкою, Бечею називалася у середині ХVІІІ ст. Олександрія (до цього Усівка). На березі Бешки у першій чверті ХVІІІ ст. (приблизно 1720 р.) оселився запорожець Петрик, свій хутір він назвав Петриківко, який потім назвали Новою Прагою: тут розташувався Малоросійський кінний полк, переведений сюди з передмістя Варшави, що носить назву Нова Прага.

На берегах Бешки розташовані села Мошорине, Володимирівка (Знам'янський район), Головківка (давня назва Бешка) - Олександрійський район.

Легенда про річку Бешку розповідає, що нібито в сиву давнину була вона судноплавна. І веслове судно, навантажене золотом та іншими дорогоцінностями, під час сильної бурі затонуло. І досі багато людей прагнуть знайти скарби, що колись, нібито, були заховані у нашій місцевості.

Назва річки Бешка має тюркське походження: беш - "п'ять", кая - "скеля". "П'ять скель".

"Бабусині казки" розповідають про легендарних воїнів, що в боях з лютим ворогом зазнали смертельних ран та були чарівником покроплені цілющою й живучою водою з річки Бешка. Воїни знову оживали, набиралися сил і йшли в бій боронити рідну землю.

Похожие статьи




Легенди про ріки Олександрії - Водойми рідного краю. Їх стан та охорона

Предыдущая | Следующая